«Політика місіонерів полягає в тому, щоб змусити тубільців робити все для себе, наскільки це можливо, і місцеві пастори звільняють їх від значної частини їхньої праці, окрім нагляду. Але в той же час місіонер повинен вбивати нові кілки, орати нову землю і садити нове насіння весь час, щоб розширити сферу свого впливу. І з цієї причини він подорожує, проводячи богослужіння рідними мовами та збираючи віруючих разом, поки не отримає достатньо матеріалу для заснування церкви. Я знаю чоловіка, який щонеділі тричі проповідує трьома різними мовами в різних місцях для різних конгрегацій — турецької, вірменської та грецької. І в них є всі види шкіл, про які треба піклуватися, від дитячих садочків до духовних семінарій. Останні особливо важливі, бо з них готуються пастирі для рідних церков. Викладачі в американських коледжах майже всі місцеві, але президенти, декани та скарбники завжди американці, а опікунні ради змішані.
Якби ви відвідали зібрання місцевих пасторів у Туреччині, ви побачили б, що зовнішність, манери, інтелект і освіта відрізняються від членів будь-якої конференції, пресвітерства чи асоціації служителів у Сполучених Штатах, і це одна з причин, чому їхня робота була такою успішною. Мусульманські священики та духовенство православних грецької та вірменської церков майже повсюдно неотесані та неписьменні люди, і громадськість у Туреччині швидко та зацікавлено виявляє різницю.
Президент Мічиганського університету Енджелл, який кілька років був міністром Сполучених Штатів у Туреччині, одного разу сказав: «Щодо американців, то місіонерська робота в європейській Туреччині та Малій Азії перебуває і довгий час була майже виключно в руках Американської ради. У жодній частині світу ця рада чи будь-яка рада не мала більш здатних чи відданих представників для проповідування євангелії, для ведення шкіл і коледжів або заснування та управління лікарнями. Американська місія створена, є осередок активного, заповзятливого американського життя, вплив якого сотнями способів відчуває навіть мляве східне життя».
Проте життєво необхідною є каплиці. Кожне зібрання повинно мати дім і власне місце поклоніння. Переваги пояснювати не варто. Вони очевидні. Для місцевої громади в Туреччині мати власний молитовний будинок у десять разів важливіше, ніж для громади в Сполучених Штатах, і з тієї ж причини. І, як правило, громада в Сполучених Штатах має вдесятеро більшу фінансову спроможність забезпечити власний молитовний будинок, ніж маленьке коло корінних віруючих у Туреччині.