Черкеси — забобонний і поетичний народ, і, як і північноамериканські індіанці, вони мають легенду, пов’язану з кожним диваком природи, і історію, яка пояснює кожну таємницю. Їхні фантазії такі ж плідні й сповнені поетичної зарозумілості, як «Діти туману» на узбережжі Ірландії. Прикро, що хтось не потрудився перекласти їхні традиції та фольклор англійською мовою. Черкеси справді не мають літератури, хоча їхні поети написали багато чарівних рядків і є дві-три краєзнавчі історії.
Касбек називають багатьма іменами: «Крижана гора», «Гора Христа» і «Віфлеємська гора», а серед невігласів осетин — одного з найбільших черкесських племен — побутує віра, що в печері під вічним снігом зберігаються намет Авраама і ясла, в яких народився Ісус.
Близько ста років тому літній священик організував експедицію, щоб піднятися на гору, щоб відновити священні реліквії, але старий помер від втоми, а решту групи відкинули бурі. Було декілька
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
так сильно замерзли, що залишилися каліками на все життя. Їхні страждання та невдачі були сприйняті як веління долі, і священні реліквії все ще лежать у печері, прихованій снігом.
Вся територія на захід від Валдикавки до кінця гірського хребта відома як Черкесія. Мешканці поділені на кілька племен однієї раси, але різної організації. Вони походять від стародавніх іранців і, наскільки відомо, окупували свою країну приблизно 2600 років. Черкеси — найбільш безрозсудні, безвідповідальні та забобонні з усіх людей у цій частині світу. Вони славно красиві, ідеальних фізичних пропорцій, активні, хоробрі та помірковані у своїх звичках, але бездушні, жорстокі, невблаганні та завжди ненадійні. Мало хто з них працьовитий або ощадливий, або економний, вони не мають моралі і століттями продавали своїх дочок, щоб поповнити гареми заможних турків.
Кажуть, що назва кавказька була прийнята для одного з основних етнологічних підрозділів людської раси, тому що професор Блюменбах знайшов найдосконаліші типи черепів у Черкесії.
Фізична досконалість жінок, їхня жвавість, життєрадісність, ласкава вдача та пристосованість до будь-яких умов, у які вони потрапляли, робили «черкеських красунь» найбажанішими новобранцями для гаремів, а низька повага до жіночої статі у черкес дозволяла їм легко продавати своїх дочок у рабство. У давні часи жоден турок будь-якої видатності чи гордості не мав у своєму гаремі хоча б одного черкеса-гурі. Мати Абдул-Гаміда, покійного султана Туреччини, була черкескою. Але продаж
ЧЕРКЕСИ І КОЗАКИ £57
і експорт цього класу продукції був припинений російською владою, а мінливі умови в Туреччині зменшили попит на черкеських красунь.