Більшість моряків виконали наказ. Потім незадоволеним було наказано вперед, і коли вони рушили за знаком свого лідера, кожен схопив рушницю з пірамід, які були складені на палубі після збору, і кожен почав заряджати патрони зі свого пояса. Старшина наказав їм скласти гармати. Оскільки вони відмовилися підкорятися, він вихопив пістолет у найближчого чоловіка та зробив два чи три постріли з нього в речника скаржників, які смертельно поранені впали на палубу і за кілька хвилин померли. Бунтівники відкрили вогонь у відповідь і пішли за офіцерами до їхніх кают, збиваючи їх так само швидко, як їх наздоганяли. Кілька офіцерів, які вистрибнули за борт, були вбиті у воді, і кажуть, що по них застосували скорострільну рушницю. Кожен офіцер і мічман на «Потьомкіні» і близько тридцяти матросів загинули в бою. Офіцери на торпедному катері спробували піти на допомогу своїм товаришам на «Потьомкіні», але матроси не дозволили і ще до кінця дня схопили свого командира і всіх інших офіцерів, посадили в шлюпку і кинули на воду.
На «Потьомкіні» був організований керівний комітет із двадцяти бунтівників, які обирали головного боцмана штурманом, і вирушили до Одеси, куди вони прибули ближче до світанку наступного дня, 28 червня. Вони винесли на берег тіло матроса, якого першим убив старшина, поклали його в труну й залишили лежати на гробах перед російською православною церквою біля залізниці. причалів, в яких ходять переважно моряки і робітники. На папері, пришпиленому до грудей убитого, було написано його ім'я Омельчук і заява про те, що він був убитий капітаном Гілярковським за те, що не хотів їсти гнилу їжу. Було також пояснено, що всі офіцери лінкора були вбиті екіпажем і що судно перебувало під командуванням комітету моряків, які бомбили б місто, якщо буде зроблена будь-яка спроба забрати тіло матроса або атакувати корабель.
Новина швидко поширилася і викликала сенсацію. Тисячі робітників зібралися біля ополу в церкві і слухали запальні промови
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]