"Концерт?" — повторив я в повному подиві. *Я взагалі забув про концерт! О, мамо, ти й не здогадуєшся, яка глибоко цікава, яка хвилююча розмова князя Румунії, і як я заздрю йому за його прекрасне завдання! Тільки уявіть собі, він править нацією зовсім новою для світу, але, водночас, стародавньою кров’ю та історією; і він має зрозуміти їх і зробити їх щасливими. Чудова місія, справді!
«*Ну, моя дитино, це завдання, ця місія також може бути твоєю. Принц Румунії хоче одружитися з тобою. Він прибув сюди з єдиною метою — зустрітися з тобою. Це невипадкова зустріч, як ти вважаєш. Ти можеш сказати лише одне слово».
*T залишався збентеженим протягом кількох секунд; тоді, ніби спонуканий нестримним поривом долі, я відповів:
«Так, я вийду за нього заміж. Я допоможу йому і піду за ним у той чудовий край».
«Через півгодини до нашої приватної вітальні підійшов князь Гогенцоуем. Увійшовши, він поцілував мою руку, і мої губи на мить боязко затремтіли на його схиленому чолі. Тоді він зрозумів, що він мій прийнятий майбутній чоловік. Цього разу він говорив сам; я був присоромлений і мовчазний, але все ще зосереджений на кожному його слові. Жодного складу кохання, жодного випадкового компліменту не було вимовлені в ті години, значення яких відтоді пролило світло на все моє існування. Наш шлюб не був за любов’ю, а був союзом, заснованим на самовідданості, обов’язку та палкому бажанні робити все можливе по відношенню одне до одного та до нації, яку я вже любив. Того ж вечора князь повернувся до Румунії; він мав повернутися через три тижні, а потім забрати мене з собою як дружину».
Хелен Вакареско, яка, як я вже казав, багато років була фрейліною королеви Єлизавети та є її уповноваженим біографом, коментуючи її корисність і відданість своїм підданим, каже:
«Від моменту її прибуття в її нову країну і до цього часу її життя було постійним зусиллям, постійною працею любові на користь її народу. Терпляче і безперервно вона прислухається до пульсації їхніх вен, до потреб і прагнень раси, яку вона так старалася зрозуміти, що сама майже стала румункою.
«Коли вона досягла берегів Дунаю, коли перед її засліпленим поглядом постали одягнені в біле селяни з різьбленими срібними ножами за поясами та великими павиними пір’ям на високих хутряних шапках; коли в блискучих костюмах жінки кинулися їй назустріч, покривала тонкі, як гірські тумани, плавали навколо їхніх гордих рис, і прялки тремтіли на їхніх грудях; коли веселі сільські красуні танцювали перед нею національні танці під звуки грубої скрипки; коли розпатлані й обірвані цигани грали тисячолітні пісні, але свіжі від вічної молодості, тоді Елізабет повірила, що її власне життя буде схоже на вічну пастораль.