Римляни були вигнані готами, а потім гунами, і протягом тисячі років історія країни — це одна безперервна і заплутана боротьба проти диких племен, що змінювали один одного, які йшли як на схід, так і на захід, то йдучи, то приходячи між Європою та Азією. Велика дорога між континентами вела через румунську землю, і зараз стежкою дуже близько слідує залізниця між Будапештом і Констанцією, головним портом Румунії на Чорному морі.
Костянтин Великий запровадив християнство, і до 360 року нашої ери Дакія була однією з найбільш цивілізованих частин християнського світу, але не було миру для людей, доки вони не отримали свого теперішнього уряду. Століття за століттям, здається, не існувало усталеної влади в країні, яка була воланом конкуруючих суверенів Росії, Угорщини, Польщі та Туреччини. Петро Перший взяв країну під свій захист, а Катерина Велика незабаром після свого воцаріння почала готувати румунів до приєднання до Росії. Вона не змогла здійснити свої плани, тому що Австрія занепокоєна швидкою експансією Росії в її напрямку, і Росія в 1774 році погодилася передати Молдавію та Валахію під протекторат турецького султана лише для того, щоб заспокоїти побоювання австрійців.
У такому відношенні народ жив до великої революції 1848 року, яка, охопивши Європу, пробудила серед румунів національний дух і відродила їхню гордість за своє давнє походження, свою рідну мову, свою літературу та свою історію. Заможніші родини, землевласники, звані боярами, як і в Росії, посилали своїх молодих хлопців до університетів Німеччини та Франції, де вони розвивали ідеї свободи та патріотизму і поверталися додому, щоб навчати людей. Той самий дух пробуджував сусідні народи до громадянської свободи і виступав за незалежність від Росії та Туреччини, а румунські патріоти приносили своє життя в жертву за свободу своєї країни. Революційні вожді, однак, були змушені тікати, але проголошували скарги своєї країни скрізь, де вони були розкидані, і пробуджували практичне співчуття у Франції та Англії та скрізь, де знаходилися друзі свободи.
Кримська війна дала їм можливість вирватися з-під контролю обох головних учасників цієї великої боротьби, а одна зі статей мирного договору гарантувала автономію двох провінцій уздовж північного берега Дунаю. За цією акцією незабаром послідувала взаємна угода між Валахією та Молдавією про об’єднання в єдину державу під єдиним урядом із іноземним князем, членом якоїсь правлячої сім’ї Європи, як їхнім королем. У 1859 році вони обоє обрали полковника Олександра Кузу своїм «господаром», або лордом, який зайняв трон як Олександр Іоанн I, князь Румунії.