Дитинство королеви було сповнене смутку через хворобу її батька та єдиного брата, для яких вона була нянькою та товаришем. Хлопець від народження був хворий на невиліковну хворобу, але мав блискучий розум і протримався на землі до чотирнадцяти-п’ятнадцяти років. Життя Елізабет було пов’язане з ним, оскільки вони не розлучалися аж до його смерті. Вона написала жалюгідну історію рядками, які кровоточать. Після смерті батька і брата вона здійснила тур по Європі з матір'ю і відвідала кілька дворів своїх королівських родичів, але в готелі в Кельні вона прийняла пропозицію вийти заміж від свого майбутнього чоловіка. Принц Кароль Гогенцоуернський, тоді полковник прусської армії, якого кілька місяців тому було обрано королем Румунії та переодягнений поїхав до Бухареста, щоб прийняти корону. Їхнє залицяння було дуже коротким і неромантичним. «Кармен
Сильва» одного разу розповіла цю історію Хелен Вакареско, одній зі своїх фрейлін, і її варто повторити.
«Одного разу в Кельні, — сказала вона, — куди ми поїхали, щоб провести кілька годин і послухати фестиваль Бетховена, ми випадково зустріли правлячого принца Румунії, принца Карла Гогенцо-Уерн-Зігмарінгенського. Того дня ми зупинилися в готелі дю Норд, який можна побачити, коли потяг перетинає станцію Кельн — я ніколи не проїжджаю, йдучи до Німеччини, не пам’ятаючи чітко кожного слова. Я був дуже радий знову зустрітися з князем Румунії, оскільки останнім часом багато говорили про нього в моїй присутності, і я знав, що він виграв свій шлях до трону серед політичних небезпек, майже таких же, як і небезпеки війни, тому що австрійський уряд рішуче заперечував проти його обрання.
«У маленькому саду готелю дю Нор, де прекрасні вежі собору кидали на нас свої тіні, я засипав йому в вуха палкі запитання, навіть не кидаючи погляду на його вишукані та правильні риси обличчя, і він терпляче відповідав на кожне з моїх запитань. Він розповідав мені про своє важке завдання та про екзотичну країну, яка стала його власною, про його широкі рівнини та дикі гори, про її білизну. Селянство, ощадливий, серйозний і наділений дивовижними здібностями до ненавченого красномовства та поезії, а я слухав, затамувавши подих, захоплений подивом і захопленням. Він описував великих господарів землі, культивованих, але варварських, розумом і звичаями, чиї душі були живі від чарівності Візантії та гарячого. кров старого латинського походження я заздрив молодому суверену, який взяв підняв скіпетр, утримання якого вимагало такої ж міцної хватки, як меч, і я сказав йому відкрито; *Ви щаслива людина.'
"*А концерт?" — запитала мама, коли ми піднялися до своїх кімнат. *Тобі так не терпілося піти на концерт до того, як ми зустріли принца.'