- 213 точивалось на питанні: яка ж та громадська форма і її структура, приналежністю якої є людина. Конкретне опис таких форм і циклічний перехід їх однієї в іншу (теорля трансформації)—ось всі змістові політичних учених до середньовіччя включно, над якими в якості сацзаї Іпа! грунтувалася ілея перкви та небесного царства. Цей зміст є матеріалом для компіляторів навіть 17 століття. (Классен з Гелмштедта: Росае сотрепаії— 1650 — за Арістотелем, Неппіс Агіваєнз: Юосйша ройса ш Апзюоей$ ше'ойіт гедіса; Алз. 1651. Ногпе: орега роса. Егапсоге. РАБНсагим аеанізегабопе, Чедіє рушерії шогІмз. 1623. та ін.) У цьому захопленні формами лежить частково помилкова думка, що перейшла і у філософію держави нового часу, полягає в тому, що єдино політична форма може випелити і соціальне зло.
На противагу цим компіляторам, яким чужа була ілея еволюші, крім циклічної теорії трансформащі, відомої ще древнім філософам права, у Декарта є вказівка на відсутності незмінності стану речей хмпра сь одного боку, і з іншого боку на зміні опінок речей в силу саморозвитку особистості, ( клятви на все життя вважати істинним і добрим раз назавжди певне).
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
у я М м у] і
Декарть, піддавши сумніву. всю стару мудрість, перш за все зосередив свою увагу на самому людину, незалежно від його середовища. Своїм аналізом оп пішов у мислячій субстанші опорну точку всякого ѣілосоѣського міркування. Своєю методою він устрапиль середості між пізнають суб'єктом і пізнаваною середовищем. Він відкрив духовного індивіда шляхом самозаглиблення в рашональну природу людської особистості. Він звільнив цього духовного індивіда від традиційних авторитетів. Але звільнивши, він надто абстрагував його від навколишнього суспільного середовища. Що олнако ие може бути поставлене Декарту закид, оскільки він навмисно ухилявся від апалізу зв'язку, що з'єднує духовного індивіда з індивідом політичним. Однак, вказавши цілком правильний шлях дослідження природних елементів у духовному індивіді, тим самим він наштовхнув на думку наступних філософів права шукати таких же природних елементів в індивід політичний або громадянин держави. Або тим же шляхом, філософи права відкрили в політичному індивіді «забуті природні права». Таким чином, апосто.ть звільнення людського розуму вказав шлях теоретикам природного права і доктринерам французької революції до звільненого політичного індивіда °).
_ З невеликим через сто років після Декарта Руссо сказати не тільки про духовну людину, але про все: «зречися своєї свободи, значить відмовитися від