проблема, яка знаходити посильне дозволене у послідовника та учня Бентама, Джона Отюарта Мілля. (Проблема про права меншості, що пригнічується чисельною більшістю, — та га Але демократичної кінця держави). У своїх міркуваннях з цього питання Бентамом керувало оптимістичний настрій, який ми відзначали, свого часу, у Руссо. Обидва вони задавалися питанням, перший-о0 свобод, другий-0 щастя індивіда:-як можуть піддатися щастя і свобода більшому обмежено для індивіда, чим це необхідно для рівного користування і тим і друть з боку інших індивідів? Обидва вони відповідали негативно на це питання. Сприяючи такому обмеженню, кожен член законодавчого корпусу йшов би, по суті, проти своєї свободи та свого інтересу; а по Руссо і Бентаму це суперечити ірирод індивіда; на погляд першого, — розуму, на погляд другого, — властивостям індивіда реагувати на задоволенні і страждаючи. Максимізація свободи - воть що було мрією Руссо: максимізація щастя-ось ідеал Бентама. Мрія Руссо, мабуть, відбивала на себе більш метафізичне і ідеалістичне поняття про вирішальний індивід, ідеал Бентама відзначається практичним і утилітарним настроєм, яке створювалося уявленням про емпіричний індивід.
Якщо пригадаємо, Руссо критикував англійців за те, що вони випускають зі своїх рук владу актом обрання представників до парламенту. У деяких містах творів Бентама, незважаючи на всю конкретність його мислення, видно, що містична думка про верховенство народу не залишала і його, і особливо тоді, коли він протиставляв свій радикалізм природно-правовому лібералізму. Він також оптимістично вірив, що парламент не порушить принципу максимізації щастя, а, отже, (не треба упускати з уваги ні на одну хвилину його гіпотезу про ідентичність інтересів та ідею про благовоління) ні в
Е Про ІЕ. І А я
У якому випадку не применшити частку цього щастя, що припадає на кожного індивіда, як і частку безпеки '), необхідної для кожного користуючись своїм щастям.
Гарантій індивідуальної свободи потрібно шукати там,