індивідуалістичне чи анархічне. Іменпо вже деякі погляди Герберта Спепсера стояти на межі між політичним і чистим
1) Гіаф її зез Шпіез з Фезза! Рашз. 1863-Раг Ейопага Гафошауе..
У ньому ми не збираємося цифрової доктрини, що виробляє оригінальні основи політичного індивідуалізму. Але чудово те, — що Лабуле, виходячи з істотних рис свого індивідуалізму, — (де вчення про індивідуальні права викладається поряд з теорій невтручання держави в економічну галузь), — Бенжамену Конотану, розпочинає своє дослідження, характерне, — для того нахилу. аерш!з діє 1ез то 4ез 4'озегуаЙоп опе тепопуе18 1ез зепсез ризйацез, еп топ'ат рагющоне (єв 1015 сбибга]ез ат! гбуоа ов 4е шбше от@ге Чапз 1ез їїез аї: відб Гвоше роіг о]еє. пабагеЙев еб шога\ез 4ие гоцуегненв 1ез 506164682“, (р. 1) „Пісоцуги: їїз 1015 Чиї г6о1ззепе 1е топе тогайе, {її езе Гоецуге дце зергорозе2.
Си, також Вагоп Тозер Еб1убз: Рег ЕшІіз ег Веггзсвеваен Т4еєп 4ез 19 фата егз апё Чен Е6аа6. Теря 1854 1-9. Щейіто 1-81 - 88. Етвеш-під вмящем Гумбольда і вчення національності в прав історичної школи). `
іпдівідуалізмом до такого степу, що Гекслі характеризувати їх терміном «адміністративний пігіліз». Заснування кваліеїкачі деяких положень спепсеризму, як апархічних, корениться в «абсолютній етиці» Спенсера, коли вони припускатимуть досягнене емпіричним індивідом стану абсолютної моральності. У представліші про такий індивід категорйя побут, (оспова моралі по Спенееру), як би зливається з категоріями винна. Дуалізм, відзначений нами в післяаристотелівській практичній філософії, здається ніби зникаючим під вм'яшем універсальної гіпотези англійського мислителя. Стоїки радили зеспа іт пабгат \1уете. Це рада для абсолютно-морального індивіда як би зайвий: - надходити імморально або пеправомірно, (що у Спенсера зливається в понятті абсолютної справедливості), - пельзя. Бо порми поведінки роблять ідентичними законам індивідуальної і соціальної природи людини. Звідси йде потреби у зовнішньому примусовому, коптролюючому сошальном і політичному апараті. (Втім і за мішенню Спенсера можливі виключення). Саме тут розглянувши предмети нашого дослідження, ми досягаємо копіткої межі, тієї межі, коли політична формаш є як би відпадаючою формою, подібно до лушпиння плоду або оболонки з якого вилітати комаха. Опа є межа ідеї політичного індивіда. Бо зрозумі політичного іпдивіда немислимо, копічено, без розуміння політичного середовища, як з пемислим без @уЦав.