2) Напади на монархіо, а про деспотизм, настільки сильні напр. у Гольбаха, що; за словами деяких письменників, його симпатії мали б хилитися у бік республіки.
ВАЙ
конструкція, тоді як згадані письменники вимагають свободи віри, думки, свободи праці, деякі й рівності як необхідних умов людського існування, безвідносно до певного державного устрою, конструкції якого вони не дали. У них Нл послідовного проведення думки, що людська особистість і її свобода можуть знайти сприятливе, відповідне середовище, напр., в держав, де проведено розділ влади або в безпосередній республік античного зразка. Тому, якщо ми не знаходимо в них систематично вироблених і послідовно проведених політичних елементів доктрини, що цікавить нас, то підготовче значення для неї їх виробив величезно: вони дають так би мовити, популярну теорію, природного індивідуалізму, виступаючи на захист гуманності. Не нападали так страсть, як, напр., №. Ж. Руссо або так критично, як Монтеск'є на абсолютний етатизм, тим не менш підривали його значніше, наполягаючи на свободі вірування і думки і, таким чином, підготовляли індивідуалістичну доктрину декларації прав, яка була проголошена спочатку по той бік океану, коренилася. перенесених на вдячний публіцистичний ґрунт Франщш, де першу індивідуалістичну борозну провели релігійні сектанти гугеноти,— тираномахи. Названі вище письменники, (порівняно з Лянге, Лябоесій), в більш ясної форм висловлюють своп симпаї конституційної монархії, але лише в самих загальних рисах. За винятком хіба Гольбаха 1, вони не проникали в теоретичні та історичні глибини державного права, як це зробили Монтеск'є, Руссо, Маблі та ін.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
ку року.
Однак важко погодитися з оцінкою їхнього значення в книзі Анрі Мішеля (Г/'19% 4е ГеаЮ, що називає Вольтера, Гольбаха, енциклопедистів поряд з фізіократами, ") ідеологічними захисниками освіченого абсолютизму. бійців.Навіть руйнівні ідеї, якими вони наповнювали суспільство, не були використані систематично самими авторами; розумом особистості; а діячі французької освіти всіма способами підривали всякий авторитет, крім розумно схваленого самою особистістю.
Анрі Мішель посилається на Катерининський Наказ, держави Фрідріха П і Тосіеа П, які фактично проводили теорно освіченого абсолютизму, підтримувану згаданими філософами. Але хіба негативне відношення до релімі, деїзм Вольтера і атеїзм Гольбаха входили в план управління «добрими підданими» Катерини, Тосієа, що фрондує, або того ж філософа з Сан-Сусі, як називав себе Фрідріх, незважаючи на його відомий аеоризм щодо віросповідання? Те саме стосується сво-
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]