Наповнити загальне поняття права що містить т. е. осягнути істота права стало завданням подальшої ѣілосоѣсько-правової думки, якої, на жаль, вона не дозволила задовільно і дотепер. Але те чи інше ріше виявлялося в тійчому зв'язку негативною або позитивною з політичним індивідуалізмом, зростало, підкріплювалося безліччю метафізичних і природничо-наукових міркувань, залежно від панівних поглядів моменту.
У відповідях питання сутності права робили базисом форму права чи його змісте. Але ще Монтеск'є показав розмитість законів права, за їх змістом часу і в просторах, а доктринери французької. революці шукали саме вчної справедливості, однакової для всіх часів і народів 2), - природно, що вони обмежилися вказівкою прав особистості і загальною формулою, що визначала користування її життя правилами 3). У цій формулі знаходиться зародок усіх далеких формальних визначень права: і здійснено особист- 1) Оесіагайоп 1879. Ртеаш ще. беалеї 4і} еп41 20 Аоцё.
2) Азь. 2 О. 1789. 3) Г}. агб. 4 та аб. 6 О. 1193.
тес анюна ністю свого природного права в суспільств має межею здійснення таких же прав з боку інших особистостей. Іншими словами, свобода одного' обмежена свободою іншого. Звідси випливала необхідність поєднання свобод шляхом координації їх у політичному асошащі. Але розмежування свободи анітрохи не торкатиметься питання, чим буде наповнена сеєра цієї свободи.