- 283 була духовне і політичне зростання самої особистості, накопичення знання і критична оцінка таких елементів; що містить людської свідомості мало збагатитися виробленням інших, можливих точок зору на форми релігійного політичного та їх взаємовідносини. Ми відзначали побіжно, яке значення принесло з собою для утворення індивідуалізму в аше арабської філософи і зокрема філософії Авверроеса, його думки про порівняльну оцінку релігій. З них дві релії претендували на всесвітньо-історичне значення (хрисманство і магометанство), а одна була і залишилася, не дивлячись на вузько-нашональні рамки, сильною своєю давниною і своїм вляшем на дві перші.
Для будь-якої релігії порівняння з іншими релігіями і критичне ставлення до неї є важким випробуванням, з якого розум сповідника не завжди виходить переконаним і майже завжди похитується в безумовних істинах догматів і культу, особливо якщо релігія претендує на єдине і універсальне значення. «Для віруючої людини такий стан часто є початком звільнення від першого
Початкова догма. Здійснюється зм' ланці догми, не дивлячись па те, що сила релімі і сила вбри полягають єлінічно в визнаним за релямі предикату істинності.
З іншого боку, і для будь-якої політичної доктрини критика її сповнювала не завжди служити її зміцненню у свідомості громадянина. І вся історія філософії держави є, по суті, НІЧИМ іншим, як суцільною критика та створення семи оновлених доктрин. Беручи до уваги ці нотатки, ми повинні пам'ятати, що до часів Спінози багато чого відбулося в галузі релімозної та політичної літератури. Спіноза жив у епоху великого розколу католицької хрисманської догми, що склалася століттями. З іншого боку, вся єврейська, споріднена йому по крові, мудрість була вивчена ним, як знавцем, якого всіляко намагалася утримати рідне середовище.
п ієн ВІЄЙ
Йому були добре відомі й два протиборчі напрями цієї мудрості — Авіцеброна, що була під вм'яшем, а з іншого боку Авіценни і Авверроеса.
Спіноза була сучасником напруженої, інтелектуальної. роботи, викликаної жорстокими конфесслональними чварами.
Для філософа, який пережив у глибині своєї душі боротьбу різних норм, що розуміє і залишився самотнім як у житті, так і в пам'яті людей на сто століть після своєї смерті, що пішла в могилу незрозумілим і проклинаним, стало ясним, що серед всіх незмінних думок. властивість людської природи.
Властивість розуму розуміти і критично ставитись до життя догми. Таку властивість, на думку Спінози, має відповідати визнаванню з боку держави права на свободу думки і права на свободу віри.