Еволюційна теорія Спенсера, переконаного захисника політичного індивідуалізму, вимагає більш детального розгляду. У попередніх письменників доктрина політичного індивідуалізму не знаходилася в такому тісному логічному і органічному зв'язку з основними принципами всього їхнього погляду. Напр., Бентам розробляв, головним чином, практичну систему моралі та права. Як ми говорили, він був противником Блекстона та інших. письменників, які приймали теорію природного права. Він сталь родоначальником тієї школи англійських правів, яка таврувала двозначність, неточність. ірреальність поняття природного права. Герберть Спенсер поставився до такої критик природно права інакше. Він, що передує в цьому відношенні Д. С. Міллем, шукати генези реальних елементів, які, на його думку, наповнюють поняття природного права ясним, конкретним і науково обгрунтованим соляріявшим. Цим він виймати з ідеї природного права її метафізичну душу, робити реальною ідеєю, що виросла на грунтах історичної дійсності, не позбавляючи її значення ідеальної цінності. Спенсер піднявся і над психологічним асощанізмом-- базою індивідуалістичної концепші Д. О. Мілля. Зв'язок між індивідуальною свободою і політичною формою, яку ми бачили у Мілля, та й у всіх попередніх прихильників політичного індивідуалізму, пояснювався значною мірою механізмом.
РСА ЇЇ" нс уч т бе обнаяяяя: титр В,
- 436 чеськи. Спенсер вперше зробив спробу встановити цей зв'язок, виходячи із загальних законів покладених ним і в основу космогоні, вказати взаємовідносини між індивідом і середовищем, в їх поступальному розвитку. Словом, він підходитиме до позитивного перегляду проблеми природно-правової доктрини, володіючи величезним матеріалом, здобутим за допомогою спостереження та історичного досвіду безлічі наролів. і держав, у різних Ееазах їхнього історичного існування. І дозволяти її, спираючись на ідею розвивання. Філософля держави, на час Спенсера, під виявом Огюста Конта і Мілля, а раніше під виянем частково розглянутої нами вище історичної школи юристів, зробила сильний нахил до природничо-наукового та історико-порівняльного методу. Це помічається і в письменників Франщі, які зробили відправними, пунктами своїх державних досліджень, принципи великої французької революції, і в німецьких теоретиків конститушоналізму, серед яких ще були живі традиші Канта і Фіхте, хоча в них значно меншою мірою.