4) Еллінек у своїй працю, головна ідея якого вже у Вейнгартена ор. се.-Г1е ЕгАгіпе 4ег Мепзвеп цпа Вйгоеггесме. Гері 1895. $ 11,— полемізувати з Р. Фапеє (зе 4е 1а заепсе роді), що стверджує, що положення Сопета зоба! стали джерелом декларації прав. Спростовуючи його Еллінек посилається на місця з «Громадського договору», де Руссо наполягає на відчуженні на користь суспільства вих прав індивіда. Руссо каже тут 0 логічному, а не історичнотакому процесі. Припустимо, що він помилявся в логічній кінцінці, але,
у всякому разі, ціль, якою одухотворяючи трактат Руссо і покладання, якими він обгрунтований (суверенітет народу свобода і рівність індивіда див. Г.. Г. Св. ГУ) зовсім не виявляють прагнення поневолити індивіда, а навпаки здобути його. Навіть відмовляючи індивіду в релімозній свободі. Руссо побоюється протигромадськості релігії, якою вважає хріетанеку і тому проектує свою релігію громадянську. Підстава тут теж: створити єдність політичної особистості. — Якщо вказували, що трактат Руссо, між іншим, вплинув на терор Конвента, то це викликало справедливе заперечення: дБлать відповідальним Руссо за крайності і насильства революції, чи не теж що покладати на євангелі провину за Вареоломіївську ніч?
Таким чином, говорячи про значення Сопьога 01а], як нам здається, слід відокремлювати саму проблему; формульовану Руссо, його вихідні положення!1я і нарешті дане їм рішення. Постановка може бути надзвичайно типовою для відомого політичного напряму, а правильні принципи введені в логічно-парадоксальну блискучу форму, яка твоя не мензе чарівно діяла на уми.
якої сучасники його не піднімалися, — не могло зустріти такого критичного відношення, яке схилено зустріли проголошені ним і своєрідно введені в систему індивідуалістичності ідеї політичної свободи і рівноціновості індивіда. Вже з самої формулювання політикоіндивідуалістичної проблеми Руссо видно, що реалізує ідеї свободи ставилася їм у найтінніший зв'язок з формою політичної ассошащі. Ми бачили також--якщо вірно зрозуміли теоршо Руссо 1)-яке конкретне вираження цього зв'язку додав автор суспільного договору, на основв цілісності і єдності, особистості громадянина.
Революційна доктрина (1789-1795) сприйняла вчена Монтеск'є і Руссо і скористалася, як розділенням громадянської і політичної свободою, встановленим Монтеск'є, так і зрозуміємо вільного і рівноправного громадянина, що поєднує в собі політичну і громадянську свободу (останню в межах). Діячі та доктринери Французької революші зрозуміли і вже ясно висловили зв'язок, який існує між індивідом.
ними правами, названими ними правами громадянина і людини і між конституційною або основними законами.