Фізократь Мерсьє де-ля-Рів'єр пише «про природний порядок суспільств», інший фізюкрати Кене політичну економно називати @ природним правом ((@ієзпау: «Огою паеге»), а їх попередники Буагільбер, Вобан і В. Петті вважають наукою про природне багатство і Ад. т.д.
Італієць Віко Еаепсе попуїї (фр. пров.) дає нарис природної історії державних форм і встановлює закони їх розвитку.
Протягом двадцяти років Монтеск'є ретельно вивчав природу держави і дав своє знамените «визначення законів як необхідних відносин, що випливають з природи речей».
Сенс всього цього розумового руху по відношенню до релімі, моралі та права полягає в тому, що таке
1) У першому виданий! цей твір носив назву «Саббезше @і з Поуеп {гаса15», а затмь уже було названо автором: «Природний закон або фізичні підстави моралі, виведені з організації людини і всесвіту» 1836 р.
- 311 повернення до природності (гуманності), щоб обірвати нитки, що зв'язували людство. з формалізмом, нетерпимістю, жорстокістю, літературно захищав засилля влади середньовіччя. Епоха Просвітництва, заснована на принципах природності і гуманності, заявила про себе прибічником гідності і цінності особистості, тобто повернулася до етико-політичних принципів античного філософа Арістотеля. Гідність особистості та її цінність були нічим іншим, як рівністю та свободою в природі, про що по-різному міркували ідейні попередники революції. Бо визнати іншу людину рівною і вільною означає визнати її право на все, на що ти маєш право, а також визнати право на її незалежність від опіки та розсуду.
Щоб оцінити значущість цієї істини для тієї епохи, необхідно пам'ятати, що вона була просякнута духом привілеїв і феодальним роздільником людей на благородних і неблагородних.
З іншого боку, за допомогою тієї ж «природності» старої, ненависної середовищ (феодальної держави і католицької церкви) і старого етатичного і теократичного норморозуміння протиставляються: природне стан і природне норморозуміння з автономтею особистості на главі.
На основ природного норморозуміння, з принципами якого ми частково познайомилися вже у філософи попередніх двох століть, тепер яскраво виступатиме значущість особистості, яка стверджує свою автономну релігію, мораль і права (держав).
Всі дослідження в зазначених областях імфають своїм відправним пунктом людську особистість, її волю, розум і почуття. Від цього пункту вирушають конструкші релігійної громади та держави з його господарством, основою якої служити визнання невід'ємного, священного та природного права особистої власності та в галузі ча-
РА 27 один тес зао А ава Си, аще. одяг би ааав ЧЕ
бути. льє фе