Те саме думці складалося і щодо енциклопедії, стаття якої про свободу совісті, про походження влади шляхом насіння королів і т. д.) порушували, за її переконанням, закони божесві і людяні і руйнували суспільство. Точно такий же негативний погляд влади, висловлюваний про Вольтерз, Гельвеші та ін. поширювався, за відгуками сучасників, на всю філософію, що була, на їхню думку, джерелом революційних ідей.
Влада правильніше оцінювала значуще цих письменників і ледве, чи спорудили своє гонене, бачачи прихильність їх до освіченого абсолютизму.
Ми заперечуємо, що є одна підстава, яка давала можливість зараховувати деяких із названих французьких авторів до прихильників теорії просвіченого абсолютизму. Це пункт їхнього вчення, на який ми вказували: підпорядковане права моралі.
Право, підпорядковане моралі, дозволяє законодавцеві накласти руку на особисте життя громадянина. Як ми побачимо далі, В. Гумбольдт повстав проти цього всіма силами. Законодавець і правитель, натхнений благими намірами, якими характеризується, наприклад, діяльність невдахи Тосіеа П., може захотіти провести експерименти з морального виховання народу за допомогою права?). З уважного ознайомлення зі змістом їхніх керівних думок ми, на відміну від Анрі Мішеля, вийшли з враженням, що залежність права від моралі має в них більше методологічну та системну підпорядкованість.
2) Відомо, що законодавчі акти цього монарха за своїми моральним натхненням і змістом були набагато вище, чим звичаї народу, для якого вони писалося.
ЄВЕ
споріднених областей єдиного дедуктивного принципу - характерна риса ращоналізму, - чи якесь практичне значення.
Якщо Гельвешій у своєму посмертному твориш: Ое Рвопіше, 4е зез асі 6з її 4е зоп е@псамол (Х. с. 1) стверджує, що «виховане все може», або Гольбах у своїй
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
(які вийшли майже одночасно) мріяти про загальне панування універсальних принципів природної моралі, то вони говорять про це як філософи-утопісти, але не як державні діячі, якими вони, по суті, ніколи не були. Звичайно, це не применшує їх через суперечність самим принципам політичного індивідуалізму: свободам і рівності, за які вони виступали. Але, з іншого боку, це протиріччя не дає права зараховувати їх до ідеологів освіченого абсолютизму, який у вигляді «Aesroiste 1ecae» самому Гольбаху здавався протилежністю людської природи.
Таке протиріччя легко зрозуміло міркуванням, що виникає при читанні їх творів.