Догматичні норми католицизму, клавпія такий похмурий відблиск на етику та політику, втрачають силу. Їх заміняти дослідженні природних умов людського існування і кипуча, допитлива діяльність людського розуму, перед яким, здавалося, розгорталися нескінченні горизонти. Не смерть і потойбічне існування, а земне життя привертати увагу Бекона, як раніше його попередників гуманістів. Причому, життя природи цікавити Бекона остільки, оскільки вона є піднолуєм для створення, тут на землі, царства людини. Проголошене царство людини,— гаслом новітньої філософії— начебто на противагу августинівському граду божому,— виявляти не один односторонній утилітаризм,—у чому досі звинувачують Бекона деякі історики філософії. Утилітаризм Бекона має більш широке значення. Беконівський утилітаризм-насамперед сльодовикові зміни точки зріє на саму науку і філософію.
Антична філософія мала на меті осягнути єдність природи і єдність влади, що панує над людиною.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Уособленням влади було держава-місто. Великі філософи права дрізності в цій політичній формі шукали підстави людських прав і людської справедливості,
Середньовфкова філософія йшла тією ж дорогою, аж до приватного; відправна точка філософії права середньовіччя - це безперервне прагнення ортодоксії зумовити все, що належало людській особистості, як людині і громадянину, що побачив церкви.
Витлумачене й застосування релігійної істини з питань права і політики підлягало компетенції не всякого людського розуму, а обранців духовного цензу.
Ось чому, з того часу, як людський розум заявив право на пізнання не цензове (зесіп @ іт ФеоТосталі), а пізніше вільне (зесіпаца та Нопеш), настала, в новий час, ера звільнення індивідуального розуму, що поставив і розробив у філософі свої власні.
Беконівське, могутнє прагне: створити царство телівка, незалежне від гетереномних (по відношенню до особистості) цфлей цѣлого, а виключно для самої людини, при тому, створити власними людськими усімями, за допомогою досвіду і це царство, яким чином, прирівняти. 68. А) - було прагненням революшонним.
Як не наполягати Бекон на досвід, як не високо ставити спостереження, все ж таки останньою інстанщею пізнання він робити розум і, в цьому відношенні, він близький рашоналістичному характеру свого і наступного нЬеков.
Нарешті, говорячи про коріння Беконівської філософії, що лежало в минулому вінпозиченому рушії, слід згадати, що, у питання про підпорядкування перкви державі, він примикає до реформаційної доктрин правої протестантизму. (Ольдендор, Геммінг, Вінклер та ін).