Таке об'єднання результатів гуманістичного і реформаційного руху набуло у Бекона характер науково обґрунтованих принципів; їх імфеть отношеше до нашої теми також і вчення про ідолів. Бекон вказує на помилки (140]а Ют1 її Теа"), що утворилися в філософіл єдино завдяки вір в авторитети пануючого життя і світогляду. Він звернутися до істинного джерела-критерлю пізнання-розуму. людським розумом тобто пізнають, не повинно бути ніяких середовищ авторитетного характеру.
Після повстання проти релігійних форм і догматів середньовічного католицизму, Бекон - проти словесної мудрості, в яку зодягнена була панівна середньовічна філософія.
Відкинути таку словесну мудрість - Бекон вважав необхідним для що побудувала справжньої науки майбутнього. (З проспектом її він познайомив мр у своєму творі: «Ое ФопНайе її апотепіз зсепНагіт»). Це означало, разом з
Тим часом, розкрити частину переваг для самопізнання особистості.
Абсолютно ясна у Бекона тденця зміцнити цю особистість.
ність через пізнання природи і людини, тобто, через самопізнання. Шлях, вказаний ще Сократом, хоч і в іншій формі.
Ідеал Бекона дати кожному людину не тільки способ до інтерпретащі природи, але й до людського панування над нею. Його знамените сочинеше, написане частково з співом. повалення аристотелізму, і тому носить назві «Моуцш отеапі», має підзаголовок: «Аеоризми про інтерпретацію природи і про царство людини». Утилітарна жилка прозирає в цьому працю. І для нашої мети,
не можна не відзначити її зв'язку з індивідуалістичним напрямом.
Філософія служити мощі людської особистості. Вона, не тільки безкорисливе прагнення істинфу. Принагідно своєму прагненню вона отримує для людини користь. Істину вона робити орумемь підкоряючи йому природи. Пізнати, значить переважити ').
Бекон намічати методолом утилітарно-індивідуалістичного погляду на філософе. Однак він далекий від вузького індивідуалістичного емпіризму соеїстів. Це випливало не з недовіри до привидного розуму, а з прагнення міцніше закріплювати владу людини над областю пізнаваного.
Формуюча сила розуму знаходиться завжди під впливом помилковості чуттєвих показів, з одного боку, і цблей, пов'язуваних людством природ, з іншого. Знані кінцевих пфлей пов'язувати розум людини.
А якщо цілі гетерономні, — на чому стояла середньовічна мудрість, — то ці ці ці ланцюги для людської особистості. Арістотелівська сайзає Впаїез абсолютно хибна антицинашя. У знанші речей, які вони суть, ось запорука людського панування над природою. Але не можна забувати, що для пізнання речей, які вони суть, слу-
1) Бекон мрій і створи царства людського через пізнання,