Заснування політичного індивідуалізму, зазначені нами вище в доктринах природного права не чужі й німецьким державникам 17 століття. Але вони не отримують належно розвитку і застосування без ясного і певного розмежування, моральності і права, а з іншого боку, під вм'яшем середньовічних поглядів на сміші областей приватної та публічної, ніж відрізнялися ще політичні судження Гуго Гроща.
І тому надзвичайно цікава доля ѣілосоѣськоправових побудов у німецьких письменників цієї епохи. Проблиски індивідуалізму, а, отже, захист свободи думки, слова, релігійної свободи, ліберальне ставлення до теологічної наук викликало жорстокі нападки старозаповітних н%фмецьких вчених, протестантських схоластиків і підм'яш їх репресивні заходи з боку самих государів до представника думки. З іншого боку, прихильність до старих. формам виклали, в'яві середньовіччя на зміст теорій, все це на грунтах доктринерського моралізовані, робити також твори страшно стомлюючими для історика і абсолютно недоступними для середнього читача.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Але якщо історик не знаходити в них майже нічого принципово нового і мало оригінального, в сенс комбіначі думок, тлумачення і розвивання сприйнятого, то все-таки повз них не можна пройти мовчазно. Інакше не буде зрозумілим той вибух правового індивідуалізму в якості протесту. проти вотчинної і моральної опіки освяченого абсолютизму, яка знаходила собі достатньо мотивів у сочинешях Пуфендорфа, Томазля, Вольфа, Ахенвалля (1719-1772). Вони могли вважатися передовими мислителями для того німецького, бюргерського і монархіческопатрархального середовища, в якому їм довелося писати і діяти. Особливо наукова ѣілосоѣля Христана Вольфа популяризувала доктрину природного права *).
Для нашого найближчого предмета дослідження надзвичайно характерною є вже та обставина, що незважаючи ні на сприятливе середовище, ні на старозавтні традищі, — індивідуальна посилка доктрини Гоббса, яка надала на німців значне вміння, застосовуються ними більш підривом. зміцнення. Ні Пуеєендоре, ні Томазія, ні навіть Вольє не схильні зовсім заперечувати їх, але й не проводять їх послідовно в політичних конструкціях.
Відвертий і навіть цинічний абсолютизм Гоббса, народжений, обгрунтований і існування принципом страху, підтриманого силою, стримується до того ж німецькими письменниками за допомогою етичних началь. Навіть за їхньою представницею, держава не бажає тільки панувати, приводити до порядку якою б то не було ціною, вона прагне до добробуту і щастя підданих, до їхнього морального успіху. Перед нами відкривається перспектива Платонівської поліції — держави, виховного будинку.