Глибока криза релігійного миру і життєрозуміння, відбулася в 16, а головне 17 століття, охопила передове людство на ґрунтах церковного розколу, коли замість універсальної церкви, як установи втрачає реальне значення, виступати релітозною особистістю і безліччю релігійних. переконання чи налаштований! я. Щоб зрозуміти його, треба зрозуміти водночас змінену думку і на природу людини, яка легла в основу більшості сектантських учених.
1) Заіметвовану ними в еллінсько-римекою післялістотелівської філософи.
її НМА, льє ОВ РНР іде зоб ль. ЕЛОДБЗГАЛЬ, 88
церковного християнства"). Пригадаємо, що пророк католічного граду Болія Августин, пристрасно боровпийся з етикополітичною еллінсько-римською філософією, називав чесноти природної людини (тобто людину, в стоїчному розумінні, хоробоці. Холоро. У цьому язичницькому ідеал, все природне, на думку Августина, і, засвоїв його, погляд середньовіччя-є віддаленістю від образу і подоби Бога, тобто пдеала, намальованого орденським аскетизмом, в основі якого лягли три монашеських слухняним.
У такому ідеалі стиралися найбільш колоритні фарби життя. Проти нього виник протест, наложивцій незламний слід на життєпойманні всіх слидуючих віків аж до нашого. Це протест-епохи відродження і реформатори, дружно підтриманий наукою і філософією.
Релігійно-етична філософія на континенті, особливо на островах Великої Британії і в американських колонах, не йти в розріз ні з Беконівським еміпіризмом, ні з Картезанським рашоналізмом в одному відношенні: у зверненні до природних властивостей особистості або до її здорового глузду, або до її здорового глузду, або з'єднати.
Незважаючи на всі різні відтінки протестантизму, реформатства, пуританізму і болфі дрібного вектантства, про які ми поведемо нижче, релігійний настрій цих розкольників не виявляти такої презирства до природної природи людини. За допомогою засвоюваних істин релімі природа людської особистості не принижується і пригнічується, а розвивається і наближається до етичного совер-
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
шенству, яке так нелицемірно досягали і яким так дорожили особливо англійські сектанти.
(Стало очевидним, що точкою застосування цих істин стала перш за все не церква, але особистість.
Це лейт-мотив етико-релігійного настрою передових людей тієї епохи.