Якщо ми звернемося до видатних, суто світських моралістів тієї ж ери, напр. Монтеню (Мощаєте 1533 - 1592. Його "Еззалз" - 1588) або Петру Шаррону (1541 - 1603. Пе 1а Засеззе 1601. Бордо), то етичні мотиви в дух індивідуалізму знайдемо і в них. При чому питання моралі трактуються у них із значно більшою свободою, ніж у моралістів, що теологізують. Монтень створює таки культі особистості в дух епікуреїзму, а Шаррон різко і ясно ставить питання про відокремлення релімі відетики. Він стверджує, що моральність зароджується в людину природно, тоді як релім дається одкровенням. Релігії різні. Він розвиватиме тут думку Аверроеса про порівнянне релімі (див. у. 1 Т.. Ш с. 1. Ое 1тоз убгІез). Він часто підтримують себе зовнішніми засобами, тоді як моральність спирається тільки на наші чесноти і на емощальну природу людини.
Католицтво розуміло всю хиткість свого становища в моралі. внаслідок відмови мислителів керуватися його традищею і контрохем в етичних питаннях. І представники церкви відразу ж проголошували таких мислителів атеїстами. Цим же епітетом постачати, напр., Петра Шаррона Гаррас, його католицький критик.
Якщо відмовитися від розрізнення термінів і специфічних добавок всіх цих розвитків, то, по суті, одні й ті ж опозиційні прагнення перковому авторитету роблять їх навчання родичними. Це антитрадишоналізм, антиформалізм, бажання широкої релігійно-моральної свободи і терпимості в справах і культу, спрощеного до мінімуму.
Питання про свободу віри, фактично дозволене явною оппозищею пануючої церкви, у названих сектах, зачіпало також і саму сутність зрозуміло про права державного владарювання по відношенню до індивіда. Консервативні письменники не могли не реагувати на нього, так само як і представники влади, в тих випадках, коли піддані інославного сповідування вселяли побоювання в якості опозиченого елемента абсолютизму, що втім було цілком природно. Так, визнавши чи припустивши вже одного особистого права порушувало всю залізну систему абсолютизму.
Але ніде не виявилося з такою наочністю вбрання в релігійну форму політичних постулятів визвольного руху, як на островах Великої Британії її американських колоніях. Тут можна вбачати процес розгортання того єдиного і цілого клубку індивідуальних прав, про який ми говорили в першій частині, відзначаючи значніше протестантизму в доктринах Лютера і навіть Кальвіна в