У своїй капітальній праці, про яку ми вже згадували, М. М. Ковалевсюй каже: Руссо аж ніяк не можна вважати прихильником теор невід'ємних прав, яка знайшла себе в складеній нібито під його вляшем леклараши 1789 року, що, одним словом, ми маємо в його обличчях і прихильників. сеєри, крім правосумі і безпеки, в цьому уб'ятають нас те, що женевський рукопис!) каже нам про примусове сповідання якогось громадянського символу віри, в якому на ступінь догмату зводиться не одне визнання верховної істоти, а й потойбіччя життя, вічного блаженства святих і добрих і добрих °).
Але в чому ж таємниця вм'яшивши Руссо на французьку революцію, влявя не ніким, що не заперечується?
Принаймні, ми не можемо себе пояснити системи Руссо інакше, що зробили це вище. Якщо припустити кінцеве тармонічне з'єднання воль, як це робити Руссо, якщо припустити, що в результаті такого з'єднання з'явиться спільна воля, якщо ця воля не може мати іншого інтересу, крім того, який має індивід, то чи може йти мова про порушення прав індивіда? Хто їх відніматиме або порушуватиме, якщо закон і уряд не проти народу, ні поруч із народом, а в самому народі, плоть від плоті та кістку від кістки його? Індивід захищав свою свобоцу, коли над ним панував гнобитель. Але 'приймаючи положення Руссо, помилковість яких відзначена вище від %),
Г) Фрагменти Мульту та Бужі. 2) Ор. с16. 426-421. Зауважимо, що політичний індивідуалізм не є теж, що вчення про державне невихання. 3) У словах Джона Стюарта Мілля, з яких зрозуміла політична помилка Руссо. Прим$чаше 3 стор. 350. 23%
га ттт