- 389 людини є той друк індивідуальності, яку накладає він на об'єкти природи; Принцип особистого інтересу, у зв'язку з цим поглядом, доводити теорпо економічного лібералізму. І лібералізм політичних вмов з економічним 1) стає державним індієєєрентизмом. Індивід, укріплений, з допомогою революционной доктрини, природними і неотчуждаемыми правами, потребувати широкої свободи своєї самодіяльності у держав. Цю свободу, цю правову тару газу і надала індивіду формальна теорля Канта. А Вільгельм Гумбольдть, йдучи стопами Канта, скористався охарактеризованими вище елементами нового життєрозуміння, частково базував на них своє вчення про державний індієєрентизм, але користувався ще старим методом.
В. Гумбольдть вирушає від принципу розвитку життя; розумієш цього принципу суто індивідуалістичне. І, з цієї точки зору, Гумбольдть розглядатиме політичні умови розвитку особистості. У ізолюванні цієї особини від середовища, помічається ще вм'яше теорії абстрактної, природної людини 18 століть. Неоантропоцентризиь і індивідуалізм згаданого життєрозуміння привели Гумбольдта до думки про вищий ідеал людського гуртожитку, гол кожен індивід розвивався б не тільки зсередини і 2), для своїх волевиявлень, у своїй самобутності (ЕіхепбатІсНК); але без допоміжної участі та втручання держави.
Сама думка про таку долю та втручання повинна бути визнана помилковою і залишена. Стаючи на точку зору такого політичного соліпсизму для індивіда, Гумбольдт, мабуть, далекий від соціального соліпеїзму. Вів
1) На якому ми особливо не зупиняємося, щоб не збільшувати пред'лів нашої роботи.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
свекі ть ы-ччви помттіттттеи Е
течі
- 390 чудово знає не тільки ціну праці, співробітництво та самоврядування. Поряд з індивідуалістичним розумінням праці кожного інлівіда, що обробляє предмети природи, відповідно до своїх потреб, спонукань, за своєю силою і своїм правом!), він висловлювати інше, на яке мало звертали уваги, пря оцінок цього письменника. Гумбольдть виставляє, напр., таке становище: що власним піком, в істинному сенсі цього слова, є не той, хто насолоджується відомим предметом, але хто створювати цю предмет свою працею 2). Наряду з цим, доводячи всю іспроможність поліцейської опіки з боку держави, автор висловлювати погляд, близький Томасу Пену, що позитивна діяльність держави видається зайвою в тих випадках, коли можлива громадська самодіяльність.