3) Закінчуючи свій виклад теорією Герберта Спенсера, ми анітрохи не переоцінюємо його значення саме в якості політичного індивідууму. Навпаки, хоч ми не піддаємо його доктрину критик, тому що не це було завдання нашого дослідження, про що ми й заранфе попередили читача, 1) наш нарис, серед розроблених матеріалів, імфет протипоказують елементи крайнощам індивідуалієтичної доктрини. Ми говоритимемо нижче у висновку про індивідуальну соцалізовану цінноті, тобто. цінності, що отримала визна. У цьому пункті, здається, нам криється помилка розуміння Спенсером того напрямку, який він у запалі полеміки назвав „Наступним рабетом“. Еволощюонієтіє не могло не зрозуміти, що якщо, більше чаяня, і здійснилося б прийдешнє рабетво, то воно з'явиться слдітием справжнього. У нього й прослизає ця думка, але лише під формою якогось розпачу. Довге знедолені історії людської думки з цього питання, — зв'язок її з життям ми завжди пропонували, — хоч і не в змозі були, через недостатність своїх сил, всюди розкривати, — переконало нас у цьому, не дивлячись на те, що ми об'єктивно і безпритуль. індивідуалістичними іриніїпами політичних мислителів, твори яких ми вивчили.
Але чи варто припустити, що сучасне «я» розчиняється в соцтальному середовищі без залишку, що воно фантом як стверджував
1) Див. передмові першої частини.
іті
ЇЇ НІ
- 465 що без різноманітності прогресу, відповідно, не буде його і без різноманітності людських характерів.
2) Воно виховувати в громадянах пасивне повинніше і насильницьке пристосування їх до штучно формованих форм. Між тим, як 3) упевнено, що тільки мимовільне пристосування є запорука прогресу 3).
гюсть Конт. Ми цього не думаємо. Напроти пам'яті, що між «індивідуальними» і «еощальними» рішеннями питання зовсім не така непрохідна прірва, яку вирили між іпмі фанатики доктрини. У самого Г. Спенсера знаходяться елементи, що вказують на можливість такого рішення. Див. про це М. М. Ковалевенй „Соціальна доктрина Спенсера“. Російська виїпа школа заг. наук у Париж. 1905 р.
преототитарт сть АЗ т вене тчол
ВИСНОВОК.
АНОНСА НАТИСКОМ,
ЗА ДО Л-ЮЧЕНТІ.
Ми почали свій нарис з моменту органічної єдності між сз і ЧУНаз, між помі і кома і відмітили той момент, у розвитку ідеї аптичного громадянина, який, на нашу думку, є генезисом паправлеша політичного індивідуалізму Г).