Ми повинні звернути, крім того, увагу на рисуючі дві риси, що характеризують цю теорію: на оптимістичну впевненість у можливість розвитку індивіда власними усімями і на поставлене такого розвитку ідеалом життєрозуміння; з іншого боку, на думку, що держава може чинити лише перешкоди, але ніяк не сприяти цьому розвинено позитивним чином. Крім того, теорія державного індиферентизму, весь шкідливий вплив, в цьому відношенні, зводила до держави, не розглянувши попередньо питання про те, яким іншим вмінням може піддаватися індивід у співіснуванні з іншими індивідами, промив вмяв політичного. Це питання розглядається; лити пізнішими, але не першими теоретиками державної формальної доктрини.
Вказавши на вихідні моменти цієї теорії, два з них, дуже суттєві, засвоювані В. Гумбольдтом, як сказано вище ми знаходимо вже у Канта. В учеші про добродії '), відвертаючи на запитання: «Ве]свє зт@ @е Ілуєке е хпоЛеїв Росшепша, Канть каже: «є1оепе Уолоштеппей, — піше Сійськ-
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
хі ди
- 387 зейокей». Вільна самодіяльність особистості має на меті 1) вдосконалення і в той же час не допускати чужого втручання, тобто втручання, в сенсі порушення права особистості і насильницького, примусового влаштування життя людини. Завдання держави полягає єдино бути на варту, не допускаючи вторгнення в сієру вільного самоопредзленія особи. Безпека індивіда – ось останнє слово політичної теорії Канта. У ньому не можна не бачити практичного прикладу принципу автономії особистості, поставленого на чолі етичного вчення Канта. Зазначені положення про ідеал саморозвитку, про досконалість особистості, огородження властивого їй права, незалежно від здійснення цього права, - аби воно не порушувало через інших, - про держав-вартових, у зв'язку з негативним відношенням до етатизму (тобто політичного поневолення райегпае) 2) але тільки є в трактат Вільгельма Гумбольдта, який засвоював практичні принципи кантизму, в «Т4єєп хі етет Уегзієв (е Степієп Аег \Уікзашкей: дез беаа{з хі Без йішеп» 3). Але в обґрунтуванні їх помічається у Гумбольдта, замість сухого рашоналістичного схематизму, життєва свідомість дійсності, а їх індивідуалістична тенденція стає на чолі політичного нормоніма, настільки, що в деяких містах трактату Ст. Гумбольдта, сама ідея держави як, політичного спілкування, вагається:
1) Порівн. Канта Зее а ешег а|ошешете Сезсе]це. Егз&. 5.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]