Хоча рівність, у понятті левелерів, не тягнеться на область майнових відносин. '), проте у всьому іншому воно проводиться сектантами з радикальною послідовністю. Свобода індивіда розглядається як природжене (пайуе) і пеотъемлемое право, що лежить у основ політичного союзу, утвореного договором народу (астетеп о фе реоре) *), а й обмежує народний уряд 3). Таким чином левеллерами визнається верховне право індивіда, як в здійсненні і контролю над державним володарем, так і в якості невід'ємного користування особистою свободою. Левелери, за духом того часу, у своїх памелетах, головним чином згадують про індивідуальну свободу віри, але надзвичайно важливим є принципове розуміння і тлумачне це право на свободу. І принципи такого тлумачення, що мають зв'язок з попередніми актами англійських вольностей “) легко могли бути, і дійсно, були поширені на інші види свободи вже в багатьох американських деклараціях прав - (51$ о 112115) прототип декларації французької копсти
1) Але левелери енергійно гудили феодалізм, тяжкості податків тощо, вимагаючи рівномірності і справедливості їхнього розподілу.
2) Документ вперше використаний у книгах Сагабга (Історля громадянської війни в Англії) і надрукований у його зібранні документів Пуританської революции. Про це частково висловлює їхній маніфест: Двоє армії (ТВі сазі про Ш агшу).
Сратез Вогоеаі@ вперше переклав його французькою мовою («Ргепієт ргосташишез 4е 1а Четосгайє еп Апе]еєгге»).
3) Ранні М. М. Ковальовій (Родоначальники англійського радикалізму), а потім Г. Еллінек у цій оригінальній рисі левелерського вчення вбачають передбачання своєрідності американського державного ладу, що полягає в визнанні неконституційними громадянами.
«Я дивлюся на палату громад, пише Лільборн, як на верховний уряд Авгл!; в руках її зосереджується влада, властива народу, і, твм не мензе, члени палати не вправ надходити по сваволі, слідуючи виключно власному бажанню, але повинні дотримуватися основних законів і звичаїв країни ».
4) Лільборн посилається на ‹Масбпа зВаша ІБецайії».