Таке значення Гумбольдта, до з'ясування якого нічого не додати детального викладу його сподівався (висловлених досить важкою мовою) - і з'ясування його ставлення до природно-правової доктрин; Слідки влявання її є в багатьох містах його праці, під він вимагає, то повної свободи для індивіда (висот% Етефей), то повної рівності (убившого Лісів), то говорити, що природна і загальна правова єдина основа аПсешеше Весее @е ешижсе Отіпасе аПез має розтуєп 150) іт. п.
Резюмуючи сказане про нього, можна дійти висновку, що, розглянувши нашої теми, ми досягли наступного моменту. Індивід укрЪилен правами проти держави, а держава зведена на ступінь засобу "): це засіб і тільки негативного характеру - виявляється придатним тільки частково: індивід шукати для свого розвитку нового засобу; таким, - вже Вільгельму Гумбольдту, - видається рід громади, - результат добровільної угоди. державознавців, які зроблять предметом свого дослідження питання про денентралізацію державної влади та общинне самоврядування.
ХДУ.
Три ідеї базують політичний індивідуалізм 18 столія: індивідуальний розум ^), прирола 3) і розумна, чув-
1) \. Нішо146. 6. \У. УП В. Т4еєп її се. гол. УП. Раз е Збаазетеше ап еВ 1666 ІууеК, зопеги 'паг Ме] хаг ВЙ4апо 4ез Мепзевеп 156... м'р, мати кожен. Такий егалітаризм руйнував привілею одних міркувати, інших сліпо побачити і коритися. Звідси перетин цінностей робився допустимим для кожного.
3) Саме до неї апелювали проти одіозності соціальних привілеїв. Коментар до цього поняття знаходимо у словах депутата фр. над. зібр. Креньєра: природа джерело рівних прав для людей, джерело, в кінці кінців, однакової конституції.
- 396 порівняльна (Руссо) особистість (вона містила поняття людини і громадянина з невідчуженими правами і була сконструйована з використанням перших двох). Ця особистість є початковим елементом і кінцевою метою політичної форми. Політичний кінець і телеологія просвітництва, що змітає всі «штучні», суспільно-історичні нашарування, означають особистість фізичної людини, неподільного, свого роду монаду, переможену властивостями свободи і рівності, що прагне до «від сполучення». Більш того, що найважливіше з етичної точки зору, це було зрозуміло по-іншому. Французькі матеріалісти та англійський утилітаризм, як прагнення до насолоди й ухилення від страждань, політичний сентименталізм Руссо, як прагнення до блаженства первісної (природної) людини, В. Гумбольдт бачив її в індивідуальному розвитку та вдосконаленні. Одним словом, це було більше прагнення до того, що декларація називала щастям; досить туманне розуміння, наповнене воєнним змістом.: