У творах Г) англійського утилітариста, що не відрізнялися систематичністю, наведених у порядок його златателем Дюмоном Женевським і видавцем Д. Боурінгом,
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Треба відрізнити метод, основоположешя, їх розвиток і застосування до політичної концепші, нарешті дух, що проникає цю концепшу, щоб правильно оцінити значення цього письменника для питання, що цікавить нас. Парижеюнн професор Елі Галеві, написавши тритомне сочинете, присвячене Бентаму "), називати Бентама, між іншим, і рашконалістом 2). Дійсно, Бентам, за своїм методом, залишається до певної міри рашюоналістом. Він піддавався критиці. Ця критика показує, що Бентам не оцінив значення Декларащі в ході політичних ідей, споріднених і йому по духу. Особистість, Бентам запозичує свій відправний рашоналістічесій принцип не з області абстрактних, метафізичних ідей, а з області спостереження 3) над емощальної природою людини. В області моралі, права і політики, на думку Бентама, людський розум може спиратися лише на принцип користі (виводиться на основі загального спостереження, що поведінкою людей керувати прагнення до задоволення і уникнення страждань).
Розумне, за Бентамом, тотожно з корисним. Критичною задачею Бентама, як Борка і Юма, є устрій.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Цей метафізичний розуміється революційної доктрини 1 і, особливо, вроджених прав особистості - свободи, безпеки, опору пригнічення. 2) Суспільний договір - фікщія. Опорним пунктом критики Бентам виставляє посилання на факти дійсності. У ній, за його словами, не знаходимо природних і невід'ємних прав особистості, прав, що передують устаповленню урядів. Право не є властивістю особистості. Право є визнаним позитивним законом відомих володарів (СР В. Т. ПТ. Р. 987). Здавалося б, після такого (ми не входимо в деталі критики Бентама, вважаючи її загальновідомою 3) і зупиняємося на пунктах з'ясовують стосовно Бентама до нашої теми) відривного ставлення до прав особистості, після визнання державної влади і позитивного закону джерелами цих прав, після засудження бентамізи є, справді, теортей ворожої політичному індивідуалізму, як він склався у попередніх, розглянутих нами письменників. Однак таке мені було б, на нашу думку, одностороннім. Якщо проникнути в глиб засад бентамізму і звернути увагу на політичне слідство, випливає з них, то, як нам здається, не залишиться сумніву, що Бентам, не дивлячись на критику положень Декларащі, не тільки продовжувати розглядається нами напрями, але вносити і нові. Вражене, протилежне нашому, від читання твори Бентама, виходить через той вторований погляд, що індивідуалістичне норморозуміння, повинно неодмінно