3) Річард Грін у своїй історії англійського народу (т. Ш гл. 1) наводити слова цієї пуританки про свого чоловіка: «У дБлах зір його розум завжди підкорявся слову Божіо, але в усьому іншому найбільші авторитети на світ не могли керувати його вчинками всупереч розуму. Пуританин, зауважує історик, був зобов'язаний у силу своїх релігійних уб'ждів! піддавати дослідженню всяка претензія євЪтської влади на його коритися більш, ніж людям (при чому божественні істини тлумачилися ними індивідуально) ") і, нарешті, політичною думкою, що государ існує для породи, а не народ для государя, що государ є уповноважений правитель. династичним інтересам. Від неї залишався лише один крок до республіканської теорлі, тобто теор чистого політичного індивідуалізму, до якої схилився Джон Лальборн, Овертон, Уолвін і друме левеллери. пресвітеранець Буханан і, нарешті, англійські дисептери).
Індепенденти зробили цей крок, не лише засвоївши зазначені опозиційні ідеї, але перенісши принципи своєї нової договірної релітозної громади на державу.
Їх завданням, за висловом Томаса Гаррісона, було створення політичної форми на основ громадянської і духовної свободи для збереження посланої благодаті Господа?). Слідом за тираномахами, які, за думкою Гірке, вже намбтили ідею про представництва, про федералізм, підготували ідею правової держави, ідепепденти, як побачимо піже, надали теор народовладя ще певну форму.
Цих саме людей, на думку Вейнгартена 3), слід вважати першими засновниками того вчення про природне підпорядкування; як у похмурих, так і в релімозних справах він був або визнавати, або відкидати ці претензії, тому погодилися вони або немає з його вищим обов'язком перед Богом (Пуританська Англія 1603-1660).
1) На підставі безпосереднього обрання Богом, усвідомлення такої місії глибоко корінилося в душі кожного індепендента.
2) Йти його після битви при Вустерз.
3) П1е Веуоаботз КгсВев \П. Туже миель підтримує і М. М. Ковальовей (Родоначальники англійського радикалізму) «Це теорія з Вік ий правз, що, розвинене згодом Руссо, викликало бурю європейської революції. Менше, висловлене Германом Вейнгартеном, засвоїв і розвинув гейдельберзький вчений проф. Еллінек у своєму «Пе Єгагіпі ег Мепзсвел іп@ ВігоеггесЩе».
Мені Вейнгартена, прийняте Еллінеком, стосується головним чином американських індепендентів.
За умовами свого життя і за теоретичними поглядами Роджер Вільямс, Джон Коттон ') і друмі зосередили свою увагу на політичній стороні народовладдя; і в своїх памелетах, що читалися з неослабним інтересом на островах Британші, займалися питаннями державного права. Цьому сприяла надзвичайно важлива обставина.