А епітети: природний і політичний не могли бути з'єднані знаком рівності, як не могли бути тотожні свобода і рівність в природному стані такими ж У 5аїз СГ: там вони охоронялися індивідуальною силою, і природна рівність, при нерівності індивідуальних сил, могла бути витлумачена в тільки тлумаченні в якості тлумачення в якості тлумачення в реальності як в природній якості, а не тільки в якості індивідуальних сил, могло бути витлумачено в тлумачності в якості природної рівності, а не тільки рівності в якості індивідуальної сили, могло бути витлумачено в природному стані. однакового походження за природами, лише у вигляді рівності претендуй на кожен об'єкт природи. Ніхто інший, як Руссо чудово роз'яснив, що такій рівності домагань в історичній державі настає кінець ([е ртепуег, вигукує патетично він, (фі ауапе епс10$ іп фетгаш, 5'ауза Це Фге, сес1 езе зпіріез рошг 1е сгоше, №6 1е уга?
Між індивідами і рівністю домагань виростають: наслідність, ієрархія і відповідно, привілели і підпорядкування. У політичному стані захисницею прав замість індивідуальної, служити загальна сила, підпорядкована загальної вол%.
При рівності положегий природного і політичного індивідів необхідно, щоб сила політичної ассошаші виконувала функції індивідуальної сили і щоб загальна воля підкорялася індивідуальною. Але в тому те й дЪло, що, за припущенням самого Руссо, загальна сила кориться наказам не індивідуума, а спільної віл. А що спільна воля може розходитися у волі індивідуальній, це визнати і
1) 015еопг зиг Рогті, її. 10. Пр. 96.
е їзді В
Руссо, хоча пояснює таку незгоду волі індивідуальною помилкою. Дежон Стюарт Мілль, у своєму трактаті «Оп Пфегфу», захищаючи свободу індивіда, скаже: «Хай весь м думати інакше, чим я, цим не зменшиться моє право думати по своєму». Історля дійсно виявляла, що іноді «я» мислило істинно, в той час, як весь світ помилявся. Але Руссо, як побачимо нижче, вважає, що спільна воля не може помилятися, вона є воля незаперечна та права.
Таким чином, сам Руссо, при вирішенні професійно поставленої проблеми політичного індивідуалізму своєю відповіддю вказав на надзвичайну складність і складність її вирішення. У своєму вирішенні Руссо зробив синтез елементів, щоправда, відомих задовго до нього, - але синтез, що збуджують сумніви в можливості зберегти природну свободу. Не без смутку зізнається у цьому й сам автор. Але як справжній розбіжність він думав, що поставлене завдання краще виконують його ідеї та їх конструкція, в якій він представив «іп соцуегпешепте рагай» ніж життя. І не його вина, що люлям «еопуегпетеп 51 рогаа пе сопулеп раз».