Всі терміни, яким Кант дає ѣілосоѣське тлумачення, моральність, право, закон, суспільство Г), державу ми вже зустрічали і раніше, але без точного. визначення їх і без проникнення в їх ѣілосоѣські основи. Нагадаємо, що право особистості в розумінні революційної доктрини було поставлено над законом і державою. Будучи невід'ємним, воно зберігалося за особистістю та у держав; причому для держави робилося метою даль гарантії цьому праву, стати його вартою (роіг зоуесатае). А самому праву т. е. свобод і рівності індивіда ставився лише моральний пред'л в правилах не роби іншому того, що не хочеш, щоб робили тебе (див. франпузьку декл. 1793). Так як свобода є можливість робити все, що не шкодити іншому, а рівність є визнає за кожним індивідом олінкових умов існування і діяльності поряд з будь-яким іншим індивідом, то, очевидно, навколо індивіда в держав утворювалася відома сеєра панування, де він отримував можливість прояву. Причому правило не шкодити іншому стосувалося, звичайно, безпосередньої, так би мовити, індивідуальної шкоди, а не сощального. У моїх кімнатах кілька чудових дзеркал, куди я дивлюся, не завдаючи, мабуть, нікому шкоди. Мене як би не стосується те, що вироблення їх за допомогою ртутних препаратів пошкодило вже жодного людського життя. Подібних висновків, у дух пустотливої необхідності, революційна доктрина не
1) Боротьбу громадських сил Кант вважає спонукачем розвитку.
джлала, хоч і покладала на державу деякі сошальні обов'язки.
Кант, йдучи рашональним шляхом "), затвердив своїми визначеннями таку формальну думку, поширивши його на саме поняття права. Розглядається з цієї точки зору його вчення про право. укладати в себе настільки високі риси, пройняті суто стоїчною гуманністю, що він віддаляється від егоїзму.
Коріння Каптовського індивідуалізму в його гноселомі, метафізиків та етики. Сутність особливості Вант вбачати в розум особистості. Розум систематизувати матеріал, що дається досвідом, створити картину.мра, за допомогою своїх законів, своїх категорій. Ланка в причинному зв'язку явлешй, емпіричний індивід, підпадати закону необхідності. Але розуміти особистості як «Вошо рваєпошепоп» не покривати собою її потаємної сутності, як речі в собі, як «Пошо поптепоп», як члена умопостигаемого (шиеНесоТе) 2) мра. Свобода — ось сутність особистості, як діяча такого ма, де має панувати над буттям. У цьому повиненствовав (категоричний імператив) полягає примат практичного розуму (області моралі в широкому сенсі слова) над теоретичним (область прапора природи). Звідси: свобода і повинності — воть сеєра і межі поведінки людини. Звідси, отже, і норми цього поведінки суть норми вільного волеопрел$-
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]