- 3830 тенденції втручання в особисте життя індивіда. Навпаки, індивід має бути надано у своєму житті своїм природним силам, здійсненню своїх прав без втручання держави. Що стосується примусу, що становить монополію та функцію держави, а також фізичної сили, яка перебуває в її розпорядженні, то держава повинна вживати її лише для внутрішньої та зовнішньої безпеки. Про безпеку зовнішньої, тобто, 0 захистів від ворогів військовою силою нема чого поширюватися. Але що таке внутрішня безпека? Вона є впевненість у захисті та охороні своїх прав від посягання і порушеної з боку інших індивідів і самої держави. Отже, прояв природної свободи вимагає також. обмеження, якщо воно спрямоване на шкоду інших.
Отже, в 18 столітті доктрина політичного індивідуалізму виступатиме перед нами у формах конститушчоналізму, демократизму (Монтеск'є, Руссо та їх послідовники) і у формі державного індиферентизму (Вільгельм Гумбольдт).
Внизу Монтеск'є «про Дух законів» і «Громадський договір» Руссо стали арсеналом визвольних політичних ідей не тільки для Франші, але для всього світу. «Соптає Боде» може бути названий відвертою книгою французької революції, тоді як «Г'езргй 4ез 1015» містить у собі життєві документи громадянської та політичної свободи, які Монтеск'є постачати своїми коментарями. Руссо випередив сучасність, Монтеск'є взяв з неї все найкраще для свободи ').
1) Якщо можна бачити політичну свободу, де вона вже ім'ється і знайдена, то нащо далфе розшукувати її, говорити Монтеск'є перед викладом державного устрою Англ. Кн. І, гол. УТ.
Руссо також вказував на відповідність форм правління з дійсністю, але їм була написана формула, яку, незважаючи на його попередження і посилання на обережного Монтеск'є, дф'ятелі революції наповнили історичним змістом. Між цими двома авторами різниця не стільки в принцинах, скільки в тимчасовому, логічному розвитку цих принципів несхожими за характером умами (розшоналістичним та історичним) 1).
1) У літературах з цього питання знаходимо розбіжності, яке не має для нас великого значення. Одні вважають, що вчення Руссо та Монтеск'є становлять єдину доктрину. Напр., М. М. Ковалевекй, який присвячує цьому питанню багато сторінок у своїй книжці «Походження сучасної демократії» Т. 16-ї. Ч. ПТ та ГУ. Вид. 2-е (стор. 331). Він заперечує, щоб між двома школами, школою Монтеск'є і школою Руссо справді існувала та глибока риса відмінності, яка зазвичай проводиться і щоб та й інша ї послужили до утворення єдиної політичної доктрини, вчення про врівноважену демократичну монархію.