щоб задовольнити ѣілосоѣську уяву майбутнім Веспіп Пошиіз-т. е., предметом його задушевних желаш. Відкидаючи проте всю фантастичну оболонку «бопи Запотіти», ми бачимо в ньому зав'язану світлу проблему гуртожитка, зруйновану людськими ж засобами. А чи не означало це поставити людину, і її сульбу на чільне місце замість гетерономних, етатичних і теократичних ідеалів.
27 заст оозокрози родна: длльльоояиикидь аопьщеЬ ПООАКА ФА
Незважаючи на свій ідеалізм і раццюналізм, Декарт — все-таки соратнак Бекона в завоюванні опорних пунктів індивідуалізму наступної філософії. держави. Знайти індивідуальному розуму шлях пізнання істини окрім шаблонних і відповідей схоластики, - та ж цжль і ѣілосоѣський методолог Декарта. Пояснити людську особистість і її рухові сили єдино законами природи, а закони природи пізнати єдино своїм розумом, не цікавлячись, що думали з цих питань попередники, — погляд, від якого Декарть не відступав, але силу якого часто намагався послаблювати застереження про свою, повну згоду з резолюцією. Причиною тому була католицька контреволюція '), Декарт зізнавався, що він не далекий від слави новатора, але ніколи не забував про переслідування тих, хто відкривати нові шляхи з боку реакщонерів. Тому він передбачливо користувався «вивертками», щоб відхиляти підозри про небезпеку проповідуваних ним думок 2), що йому, втім, не завжди вдавалося.
Навіть там, де він намагається пов'язати свою методологію з вищою релігійною ідеєю, ця ідея носити скорфі характер поступки духу часу, чим є органічною частиною його методологічного ращоналізму. Характеризуючи ідею Бога традиційними і гіпотетичними рисами, Декарть робить припущення, що зміст, що дається цими рисами ідеф, не
1) У цю епоху зі страху відповідальності було прийнято друкувати твори вільнодумних авторів під нельпими назвами, щоб відвернути увагу католицької цензури. Так, наприклад, у Франщі сочин. Спінози носило назву «Га сие 4а Зажсеваате».
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Ре може бути плодом свідомого обману з боку творця, природи для людського розуму "). Інакше довелося б припустити, що людський розум не є єдине і відносно досконале знаряддя для досягнення істини °). Але в твори, що відноситься до останніх років життя:" природним світом розуму винятково з себе, без допомоги релігій і шкільної філософії, мислитель ніби шукає розриву з традашонною теорлею пізнання і укрпльовується на ідеї самодержавства людського розуму, - яка підготовляється вже в «О15сошгз е на грунтовна яна шефо шкільна мудрість.
Розум не довлфеть своєї природ і не знаходити опори для пізнання у власних властивостях “). шепз».