Питання етики відхиляли Декарта небезпекою свого сюжету, що ще знаходився під контролем релігії. Ними він займався побіжно, відвертаючи на запитання свого кола друзів кореспондентів. Ще мені цього він займався «д'лом государів і сановників» тобто політикою. Це не заважатиме, однак, визнати непряме значення Декарта, за від-
1) Аргез доп а аз: тесоппі 1а Боб 4е Гуєп, 1 ітома ие 4е поз атез, її Па отапеіг 4е 1'Опіуетз, 2 в епсоте маєте сіті Чоп 1а соплкиззале те зете Тіє е, дій зз дие Ібеп аїє спасип Че поіз 800 іпе ретзопіє 56ратьє @ез аієтез, її 40 ез. 01 ет дачі] дні Тасотв @зНисв 4е сеих аі теяе аі топе, о% 40 Зющез-[013 репзег ді оп пе зсап- 10% заза ег зеп1 її ап'оп е56 еп еєб Гіпе егепе епсоге ие ев рат{ез Че собі фетте, Попе 4ез рагйе де сеце 646, 4е сеймі зосеб, 4е сеймі!ашШе, &1а аие!е опе езё }о1е рах за ешесті раг зоп зегшеп! раг за пазвацеє еб! | ез пцеге! 5 Чи 10а
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
- 59 ношенню до цікавого для нас напрямку, як ') майбутнього методолога політичного індивідуалізму. Він вказав духовний кістяк індивіда, як незалежного від релігійного зрадника пізнаючої істоти. Розум індивіда, за Декартом, єдиний критерій для оцінки політичних форм. Політична форма, як ідеал, якого слід прагнути, може бути побудована математично. Його міркування про метод встановлювати зовсім новий принцип, який знайде широке застосування в наступній політичній філософії. Цей методологічний принцип полягає в тому, що пояснення пѣлого повинно виходити від пояснення частин. Тут легко побачити індивідуалізм подальших теорій природного права.
Декарть не зробила застосована свого принципу до політик %. Але свого часу він зробив більше. Він створив поняття духовного, гноселогічного індивіда, який згодом став основою для будівництва поняття про індивід політичний, про це атом державного договору. Він звільнив гноселогічного індивіда і цим підготував шлях до звільнення політичного індивіда, який, на його думку, перебував ще цілком залежно від «государів і сановників».
Щоб зрозуміти всю важливість «проголошеного Декартом нового методологічного принципу пояснення його частинами і, отже, держави індивідом, необхідно згадати, що середньовічна філософія держави не виходила з арістотелівської траади (монархія, аристократія, республіка, як ідею, як ідею, а також додавала як ідею, ідею, як ідею»). порівняльної оцінки політичних, світських форм. Вона виходила завжди з арістотелівського аеоріяму: людина — політична тварина. А тому вся увага філософів права давнини та середньовіччя зосереджена.
1) Див. далі гл. про філософію просвзшення.
рт УР Ч а і