Частина 7

06 ці ращюоналістіческіе ідеї були апр!орного характеру. Їм надавалося абсолютне значення незаперечних ватись в життя індивіда. Ипдивид досягати всього своїми усімями (ця ідея особливо розвинена в «Вейге її сее. 1... У. УТ). Фіхте визнати право народу на революцію, право індивіда на залишення держави або навіть на основі в ньому іншої держави. А в своїх чтешях ‹ О'ег Чаз \\езеп 4ез Сеертеп іп@ зеше Егзсвешапоей па Семеє 4ег Егеівей» вказує, як на справжнє завдання державного управління, —зважати на уряд зайвим. Зрештою. у своєму «Оєг Сезсоззепі Напає]з6аа» він длаяти спробу проведення принципу рівності і в галузь економічних відносин, чим ставити віч-на-віч індивідуалізм і соціалізм, виправляючи недоліки першого щодо економічного поневолення соціальними реформами, не виходячи проте з предлів політичної. Не зупиняючись на докладному розборзі вчення Фіхте, ми повинні сказати, що він цілком стоїть на ґрунтах спекуляючі, його метафізичні основи індивідуалізму, звертають погляди читача до ращоналізму епохи просвітництва. Не дивлячись на геніальний розмах думки, Фіхте, у сенсі наближення до природничо-наукового і позитивного духу 19-го стол., відстоїть далі, ніж інші прецставителі німецького суб'єктивного ідеалізму. У цьому відношенні вже Фріз, у своїх сочинешяхт, виявляється більш похилим до відверто виявляючи психології, антропологи, хоча стоїть ще багато в чому на ґрунтах старих рацюналистичних поглядів у методології «(Мецеойег аптороїосіве Кчак аег Уег. У людській. особистості, по мн$Фнйо Фриза, закладено стрімше до досконалості («Теь @ег Ретвоп Іс Ве») і знаходить задоволення за допомогою всебічного розвитку. Саме це прагне надає, людській особистості високу цінність і гідність. Саме ними мотивує Фриз поставлеше кордонів праву не вторгатия в сірку діяльності особистості, тобто характеризує право з формами негативної сторони, тоді. як морально-релігійним нормам приписується позитивне значення (любов і доброзичливість).Основою права є рівність його домагань. Право обмежувати втручання влади по відношенню до особистості, чи буде належати влада одному або більшості народу. які, складаючись тим чи іншим чином, обумовлюють собою і ступінь свободи особистості, регульованої іравом. Тому примусовий апарат держави завжди повинен спиратися на суспільство, в якому знаходити свою силу та предзл своєї влади. Якщо відбуватися яарушене з боку уряду такого співвідношення, то встановлення нового або залишення старого уряду є питанням сили, а не права. Поб'да суспільства часто знаменувати собою політичне поліпшення і в цьому полягає виправдання повстання, що може бути. Фриз з цієї точки зору оцінювати і французьку революцію і веБ свої симпали перекладає на бік республіканського образу правління, в протилеж-