1) Надзвичайно характерно в цьому відношенні! і один із творів Декарта, про який ми згадували. Його повна назва говорить: «Ізольування істини за допомогою природного зв'язку, що встановлює власними силами без реліями і філософії думки про всі речі, що підлягають його мисленню, які (тобто думки) повинен мати порядну людину».
Соаеяроуаакь Ноа: ль ао АВІА ет ль убив: АБАКАН. НБА:
№ `&3 м я ы \
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
головним чином, людська спокуса, в цю епоху, релігійної та етичної істини не відвертим і супранатуральним шляхом, а особистим розумом і почуттям.
Після руйнівної критики протестантизмом старої церковної догми і обрядової форми, сектантсьми вчення, поширення в Європі, не виключаючи і деяких слов'янських земель, спираються на здоровий людський зміст і глибоке внутрішнє почуття, що межує з ент. А моральні філософи продовжують справу протестантських схоластиків, дедалі більше схиляючись до ращоналізму. а згодом навіть до досвіду та спостереження.
Рашоналізм і містицизм, відзначені нами в реформаторі 16-го століття, прищеплюють у цих вчешах, хоч і протилежних за релімозним настроєм, більш різну індивідуалістичну форму.
Одні гадають, що розумне пізнання, не стеноване у своєму скептицизмі вимогами сліпої віри, познаве, що користується й емпіричними методами, робить особистість володаркою релімозної істини. Дух деізму, що зароджується.
Інший шлях релімозного пізнання та благочестя пропонувався містично та спіритуалістично налаштованими сектами. Осягне релігійних істин розумом замінювалося тут реліпозним настроєм особистого почуття. Містицизу надзвичайно сприяли релітозному індивідуалізму. Обряди, богослужбові та молитовні формули, церковна організація та ієрархія — все це втрачати важливіше для того, хто відчувати себе осяяним «шашеп Пе» і прагне своєму просвітленню напружимо всієї своєї істоти. Тут ми зустрічаємося з інтимною сутністю людського «я», абсолютно недоступною чужому погляду. Але, не дивлячись на розбіжність зазначених методів релігійного пізнання, між ними є подібність у допущенні особистої перевірки істин релігії та прийняти їх шляхом спільної угоди. Рашоналієті і діїсть засвоюють їх розумом, містик і спірітуалість—внутрішнім почуттям. Релігійний рух, що знаходиться під вм'яшем цих двох методів, ранфі, чБм заразити маси, відбувається в особистостях і висувати героїв релігійних,
Особистість зростати на власних очах. І це особливо важливо для неї життєвого ідеалу, для норм її -поведеша, коріння якого харчуються ще реліпозним змістом свідомості.