У особистості виникає впевненість у незалежності від системи ідей і форм відданя і церква усувається. Іншими словами: сама особистість робиться церквою.
Так і ѣілосоѣля натуралізму тієї епохи протиставила людина, як індивідуалізовану кінцеву форму буття природи, мікрокосм-макрокосму.
Якщо глибше вдуматися в щойно розглянуту релімозну методологію і відповідну їй етико-релігійну думку, то можна знайти в представленому їм крутий ідей підготовчі секуляризаці релігій від етики.
Насправді, ми зустрічаємося в ньому з поглядом на релігію не як на історично сформовану і обов'язкову систему, але як на потягу, що глибоко корениться в природі людина, своєрідно реалізована їм на основу імфуючого матеріалу або засвоюється в Цфлом, за її власним вибором. А критерієм вибору служити духовноморальна природа особистості, тобто природна людина з його здібностями, властивостями, інтимними вовшиш свого «я».
Середньовфкова, католицька і взагалі «церковницька»
бачимо в церкві рятівне середовище, яке, силою благодаті, що полягає в ній, повинна сприяти етичному вдосконаленню індивіда (соо зте даа поп спасіння т. е. досягнення досконалості).
ЇМ ебет та
І що виявляється? Виявляється перш за все, що і сама церква з усіма своїми рятувальними засобами, по відношенню до моральної особистості людини не в змозі виконати прийнятої на себе високої місій, завдяки цілому ряду допущених збоченої релімозної істини, обману і ін. виражено вживається тепер частіше і частіше замість терміна: християнство) в болфі чистому виді можуть бути доступні кожному безпосередньо. Особистість може сама, без сторонньої допомоги, — звідки б вона не приходила, з боку осіб чи закладів, — скористатися ними для свого етичного вдосконалення.
Достатньо приєднати сюди думку, відмічену намп ще в аввероїстів, про порівняльну критику релігій, що оскаржують один в одного істинність, а з іншого боку ідею ренесансу про природну людину '), поведінка якої визначається природними ж нормами, для того, щоб влада релігії над індивідом, якщо не знищилася повністю, то була поділена. Для людського усвідомлення мінливі норми релими обумовлені часом і простором, поняте ж про природну людину здавалося в'фчною основою особистості, а також її індивідуальної та сошальної поведінки. Природа, а не церква - мати людини.