У цьому прав на опір з боку народу, що залишається в нього і в тодержавному стані, можна бачити засвоєне Спінозою положень, розроблених тираномахами та їх послідовниками левеллерами. Право на опір, по думці Спінози, очевидно є таке ж невід'ємне право, як право свободи думки, висловлюючи і право свободи віруючим. Ідеальна держава гарантує недоторканність прав громадян?).
Таким чином, політичний індивідуалізм знайшов у природно-правовій доктрині свою опорну базу, з якою він не зійде аж до наших часів.
З допомогою неї індивід пред'явив до держави свої суб'єктивно-правові «домагання на відому область самовизначення, поставлену відтепер у більшу або меншу незалежність від державного впливу.
Право природи, проголошене стоїцизмом, поступово звернулося на право людської природи. Право людської природи ототожнюється з силою і потужністю іпдивіда і звертається в право індивідуальне. Природно-правова доктрина Спінози вже порушуватиме і позитивно вирішуватиме питання: чи може індивідуальне право природного індивіда бути притаманним і громадянину держави? Спіноза, відповідатиме позитивно. Це — необхідна умова індивідуального буття в політичному союзі. У Спінози слідством такої необхідності є блискучий захист права свободи думки та висловлювання, права свободи вірування, права опору пригнобленню. Ці права не можуть бути усунені при
1) Тгасе ТВео]. Ро]. с. 7.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
При характеристиках їх загальною рисою індивідуальних претензій є їх рівність, тобто, рівність правових умов існування ') Така риса-досконала протилежність Гоббсу. Гоббеь полатав, що причиною ворожого ставлення природних індивідів один до одного служити саме рівність. Тому індивіди повинні бути введені в Черархічне 'підпорядковане владі і звернені в частині державного механізму.
У Спінози рівність є основою права на самозбереженні (Зі е35е сопзегуазі) в політичному гуртожитку. За кожним індивідом одно визнається збереження прав, без яких він не може залишатися особистістю і в політичному союзі. А залишаючись особистістю, він дФлается вже не частиною державного механізму, не органом Ленаоана, а політичним індивідом. Іншими словами, громадянство не розчиняє особистості, але особистість людини, з визнанням її природних властивостей на існування і розвитку, сама залишається основою громадянства.
Такий був поворотний пункт індивідуалізму від нагромадження оелементів поняття політичного індивіда.