природи) гуманної моралі. Ця особистість, що стояла в течі стільників біля підніжжя державної та церковної влади, що оточувала себе містичними і незаперечним авторитетом, протиставила їй свої природні та названі священними права. Внутрішній сенс інлівідуалістичної, революційної доктрини, охоплюється виразом: політично суверенна, індивідуально вільна особистість.
Протиставляючи право влади, — досі єдиному джерелу законотворення, революційна доктрина провела межу між термінами закон і право.
Коли була відкинута абсолютна влада монарха, старий термін закон отримав новий зміст, в дух політичного індивідуалізму, тобто в дух визнання за кожним індивідом права участі У законотворіші, а самий закон став розглядатися, як результат загальної волі і цотоворної угоди всіх траждан. Цим заперечувалося втягне історії, простого права. Процес законотворення цілком зводився до розумної, свідомої, вольової творчості, чим піднімалося значення будь-якого індивіда — громадянина в політичному союзі. Але коли думка зверталася до обґрунтування такого погляду, вона нічого іншого не могла придумати, як послатися на вроджене право особистості на свободу і рівність. Вже деякі представники пацюональних зборів наполегливо говорили про всю небезпеку прийнята без обмеження цих елементів особистого права. Вони висловлювали думку, що не слід знімати «покрови» з істин, які людство не може реалізувати, — але без такого обмежуючого, які легко створять ґрунт для розвитку відцентрових сил у масах. Вони говорили, що, проголосивши свободу і рівність, тобто відкривши сутність природного права, важко буде запровадити це право у межі. А ці умови наполегливо вказуються самим гуртожитком.
якщо оклад як ЛІЇ ЗІ.
Покров був, проте зняти і правам, у перших двох декларантах, укладачі не протиставили навіть обов'язків. А самому праву особистості було дано лише загальне визначення. Це загальне право визнавалось основою позитивного закону. І при тому, що тільки в якості метафізичної істини, що виходила від «академіш утопістів» (Виражений Тена про конституант. ор. сй.), але для того, щоб «це проголошено природних, невід'ємних і священних прав, перебуваючи завжди на очах всіх членів суспільної влади; щоб дії влади законодавчої та виконавчої, завжди піддавалися порівняно з метою будь-якої політичної установи і т. д.» 1).