поєднується політичному норморозуміння древією філософії держави. Слідством цього і те, що з тражданина античної держави відокремлюється особистість —христиніна '). Хрисманське норморозуміння знаходити своє здійснене суспільство послідовників Христа. Суспільство це розростається потім у могутню організацію, з відповідною їй, певедомою чревному світові, телеологічною копцепщею «Суцаз Ое». Така організація-пцерква. Виникати боротьба між етатичним і церковичним нормопопімашем за індивіда. Руссо (Сопєга зо@а! Г. Г. СВ. ТУ) охарактеризував (хоча тільки з негативною правильно) -значніше хриспанства для політичного інливісторони і тому недуалізму когла сказав: Христос, відокремивши духовну владу від світської, зруйнував моральну єдність людини. Я не знаю чого, додавати Руссо, більш противного суспільному духу, ніж хриспанство. Мише Руссо може бути оцінепно у зв'язку з духом його часу, якщо пригадати, що великий женевець знаходився поль вм'яше антихрисманського напряму свого віку, що змішував хриспапство з католицизмом і античного уявлення про держави. Політична і релігійна єдність людини, це єдність античного громадянина, в життєрозуміння якого державна релігія і державний закон перебували в гармонії. Руссо помітив розкладне, з його точки зору, воша хрисманської релігії на античну ідею держави, але він упустили з виду позитивне значення для волі свободи). Будь-яке наступне індивідуалістичне порморозуміння частково виривати індивіда з-під влади попереднього, дати опору особистості і виховувати індивіда в думки про той чи інший степі незалежності від попереднього авторитетного вм'яш. Така думка не мо-
1) Кь Коріно. 2. Р. 17. «Лобезні брати, ви покликані до свобод» 1 послані до Петра. 2. 16. «Говоріть і чиніть так, як т, коп підлягати суду за законом свободи» «Ді дух Господній, там і свобода». (Такий 1. 12).
"але особі ава „ред АЄІІІІНІ У О АЗІАЧОЯ КДК. УІ
ВЕ та =
Же з'явитися в індивіда, що підлягає абсолютному, едипом нормопопіманіо, безмежно панує над ним. Він повчається відокремлювати себе від середовища і підкорятися її пормоопредлетям, спираючись на інше середовище і створюючи себе відповідне їй норморозуміння і нормовизначення, в якому і закріплюється свідомо відмежував «я» від колишнього середовища.
Живою ілюстрацією до цих положень є те, що було, пап., казапо вище про значення християнства і християнської доктрини.