Суб'єктивно-індивідуальна пеїпість переходити в об'єктивно-індивідуальну тобто визнану не тільки тоді, якщо вона визнається «єдиним», тоді, якщо визнається такою ж і всБмі іншими членами соціального середовища. Дійсно, потрібні час, боротьба і зусилля, щоб ця цієність окристалізувалася в созпаші інших, не дивлячись на всю свою соціальну корисність. (Цей необхідний елемент боротьби висунути був у філософі! і права, як відомо, Рудольом фон Терінгом)?). Такий процес можна назвати процесом сощалізування пеїнощів, що мають до цього часу лише індивідуальне запачеше для едипових особистостей або навіть пелих відокремлених групть, напр., невеликої христанської громади. До речі сказати, ілюстрацією до цього може служити більш розсудливо ідей хриспанства, що укладали в себе визнання етичних цінностей для людини, що увійшли залим в якості реформуючих елементів у боротьбу з політичним.
1) Лапоннере (Предмова до вид. соч. Робеспер'єра) писав: 1ісус Руссо і Робесп'єр, ось три імені органічно і логічно випливають одне з іншого, -три умови однієї і тієї ж теореми! пор. Сеогоез-Ш. \Уе| «Г' Нзюйге 4е Па рагІ герабІєаште». СВ. УП. $ ІП.
2) Рег Кашрі ішз Вага. 1872.
ким норморозуміння і взагалі розвине індивідуальних прав.
Говорити тому, що індивідуальні права передують тодержаві або її обумовлюють, так само, що держава дарує їх або визнати, з генетичної точки зору, їдували правильно. Саме право,--т. е. в дапному випадку йдеться про індивідуальні права, — є вже в якості сапза тетофа визнаної тобто сощалізованої індивідуальної цінності (папр., свободи слова, друку) і не є, отже, первинний фактор, як стверджувала метафізична школа природи фініності.
Точно також і держава, тобто політичний апарат — (ми методологічно еліміпуємо поняття про нього) — не в змозі подарувати людині індивідуальне право, доки не з'явилася реальна поважність, яка потребує свого пормування, хоча б ієїною кореппого зміни колишнього політичного. руйнування. Для держави, після цього, це означало б — дарувати часткове власне самозруйноване. Історля показує, що командуючі класи, державці політичний апарат у своєму завідуванні, поступаються в цих випадках лише сил і натиску породних мас, просвічених свідомістю досягнутих інощів. Але якщо відома цієвість прояснена і відображена в свідомості, як вираз реальної життєво назрілої потреби, очевидно, політичний або, кажучи, взагалі спільний апарат, повинен пристосуватися до неї або замінитися іншим.