Це цілком зрозуміло. Всякий політик (світлий чи духовний), розуміючи людську природу, прагне зібрати у своїх рук владу над вєїми категориями соціальних імперагів, що панують під нею. Найбільш послідовний, у цьому відношенні, східний деспотизм. У ньому немає освіти для свободи індивіда. Деспот-абсолютий духовний і світий владика. Норми реліті, моралі та права залежать від його більшої. З тих же підстав і римський папа заносив свій духовний меч над правом світських государів і їх підданих. Але | твм ж основам і світсько самодержавні монархи виставляли літературних захисників, які доводили, що вони, | тосударі, правляти болю милістю, що згодом буде названо доктринерами попередниками французької революції «смішними казками», а Локком буде науково оспорюваним проти Фільмера. Цим намагалися досягти покори не лише за страх, а й за совість. Достатньо
ВІДА
Вказати на одного з таких захисників, що згадується нами, Боссюет'), напболфі повному виразнику цього типу, або на Томаса Гоббса, який стверджував, — (про що
Г) РОЙЧІ Ыгбе 4ез ргоргез раго]ез 4е Гестілге байце. 183 стор. цієї книги.
= 1980 = нижче), повне, рабське повинніше церковної держави, світському Леваєану '), або на Салмазію °).
Якщо абсолютна влада, для закріплення свого володарювання над індивілом прагнула до єдиного авторитаризму над усіма категолями норм, керуючих поведінкою особистості, поєднуючи їх у своїй владі, то письменники індивідуалістичного керування домагалися якраз протилежного. Вони шукали принципу, за допомогою якого можна було б розмежувати область дії кожної категорії соціальних імперативів, поставляючи її у більшу чи меншу незалежність. Тому боротьба представників різних влади, що вказувала на те, що в бажаному з'єднанні та підпорядкування порм абсолютизму далеко не все благополучно, була їм на руку.
Після того, як в епоху пізнього відродження літературна суперечка двох мечів почала затихати і світська влада опинилася в протестантських землях переможницею, те саме явище виявилося і в Англії. Саме, тут помічається виникнення своєрідного релігійного вченого на грунтах звільненого від католицтва християнства. Це вчення не тільки звільняти індивіда від підкорення традиційному церковному абсолютизму, але тими ж принципами, здобутими з тією ж реліями, зробило спробу обгрунтувати всю неспроможність світського абсолютизму. Воно скористалося також результатами колишніх оппозишонних доктрин, саме: ідеєю про незалежність віруючої особистості від свавілля влади 3), спільною думкою про те, що Богу потрібно
1) Геуаблалт.
2) Реепзо гезта рго Саго1о Ргіто, гд Салмазій єчитати государя батьком, з його батьками правами.