На чому ж ґрунтується ширше поняття особистості у Д. С. Мілля порівняно з Бентамом? Таким засновником служити перш за все змінені точки зору на опіку задоволень і страждань. Чисто тваринне почуття-властивість особистості, - збільшене задоволень і зменшене страждань, у Мілля знаходити протиріччя в перевагу одних задоволень іншими за якістю. Задоволення, виспію за якістю, повинні віддавати перевагу особистості нижчим, Перші, до яких Мілль відносити, наприклад, задоволені духовні, болфі гідні. Вони підносять своїм гідністю цінність людської особистості. Розцінка задоволений належить розуму індивідуумів, здатних до самонагляду і сократівського самопізнання, що знаходяться в сприятливих умовах морального досвіду, але ці люди повинні відповідати ще одному умові, про яке скажемо нижче. Отже, розум індивіда вважає одні задоволення більш відповідними ідеалу розвитку людської природи і тому морально правдивішими. Як не намагається Мілль знайти емпірично тенезис поняття гідності та цінності людської особистості, він не обходиться без жодної ідеалістичної теолопі. Але говорячи про ціну насолод, Мілль не має на увазі тільки індивідуальний досвід, але досвід колективний. Сполучним елементом, по Міллю, між індивідуальними і суспільними інтересами служать, з одного боку розумно зрозумілий егоїзм, — з іншого, почуття симпатії. Вже Бентам, як ми бачили, звертався до почуття симпатії та благовоління. Але Мілль дати йому болфе методичне і конкретне оформлення. Це почуття виховується за допомогою ассошащі розуму. Як приклад такої ассошаші Мілль наводить випадок, коли індивід, перенісши відоме страждання, співчуває іншому індивіду, бачачи його в аналогічному положенні. Така ж ассошашя народжується в розум індивіда, коли він присутній при порушенні прав та безпеки іншого. Він мимоволі ставити себе, пристосування своєї психіки, у становище постраждалого, симпатизувати йому; звідси виникає бажання надати допомогу в захисті і домогтися покарання кривдника. Якщо, за Бентамом, індивід представляти собою комплекс відчуттів, іноді комплекс консонуючих іншому відчутній, то, по Міллю, індивід є не тільки єдність відчуттів, але і єдність закріплених пам'яттю інтелектуальних ассошаш. Звідси погляд Мілля отримує ширший кругозір, у поле зору його входять і відкинуті Бентамом неопредвлевні і метафізіня поняття. Бентам зупинився на своєму вузькому утилітаризмі. Тоді як Мілль, скориставшись 'ідеєю ассощащі і накопичуючи ассощашй і, не 'відкидаючи емпіричного генези, дає спробу їх пояснення і наповнює реальним змістом, звичайно, далеко не безперечним і певним. Рашоналізм 18-го століття створив ідею абстрактної хичності, пов'язавши її з ідеєю природи. Ця особистість з, природними і невід'ємними правами була, мабуть, як Чейз ех шасшта. Хоча насправді їй передував довгий процес накопичення індивілуалістичних елементів. Ідея абстрактного індивіда, як ми згадували; була відомим `ідеалістичним прийомом для наділення конкретного індивіда тими ж властивостями, кам'я передбачалися у природного індивіда. Ми бачили, що вже Бентам повстав проти цього прем'я і зробив спробу піти іншим шляхом у пояснення і визнач сутності індивіда. Як ми бачили, на його думку, він вирушав у цьому визначенні від властивостей емпіричної особистості. Узагальнюючи ці якості, він застосовував їх до решти індивідів. Л. С. Мілль пошель у цьому відношенні слідами вчителя. Але від тварин властивостей людської особистості він піднімається, пояснюючи це піднесення законом асошаній, до утворення характеру особистості через постійний вирішальний відбір вражень від гідних задоволень, переважного прагнення до цих останніх, в порівнянні з задоволеннями нижчими. Від тваринного почуття помсти, при відбитті нападу і від почуття самозбереження, Мілль перегукується з індивіда образова складного почуття справедливості, за допомогою того ж закону і почуття симпатій. Почуття помсти вимагає покарання кривдника. Що відповідає почуттю справедливості, що поступово створює поняття справедливості укладати в собі, на думку Мілля, ідею особистого права. Особисте право є ніщо інше, як претендування індивила обрашенное до сошальної груп,
Частина 8
сторінка 153/202