Істортя розвитку ѣілосоѣсько-правових і політичних ідей, на думку Спенсера, розкриватиме ту ж. індивідуальноегалітарну тенденцію. Якщо в початку розвитку, - (античний етатизм, середньовзковий теократизм)) - переважала нерівність, то тепер спостерігається прагнення до абсолютної рівності: Це. крайнощі. Захисники полярних думок надто догматичні і рашоналістичні. Тоді як досвід та дедуктивне дослідження згідно відзначають ст. чувств8 і йде справедливості два моменти, два принципи, а чи не один. І тому, правильна постановка і вирішення питання, на думку автора сивтетичної ѣілосоѣлі, полягають не в довільному усуненні або замзнянні одного принципу іншим, а в знаходженні між ними правильної координаші, що відповідає об'єктивній дійсності, правильніше вказує напряму в поступовій зміні цього. Вирішення проблеми, що ставиться собі Спенсером, пов'язано з основним питанням суспільного життя °). Чи відбуваються зміни структурної структури за спрямованим до панування суспільства над індивідом, чи назад? Шукане взаємовідносини обох моментів справедливості Спенсер визначати своєю примирливою формулою: кожному надається свобода дій за своїм усмотрьнио, за умови не порушувати такої ж свободи інших. Зрозуміло, у цій формулі виключається розуміння свободи, як свободи насильства; Навпаки, в ній знаходиться насильству, Докази її істинності наводяться ашелорні і індукції.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
СІН
її а =
тивні. Ідея рівності обмежена пірбсією полягає в релігійному і моральному досвіді та віруваннях народів. Її ми знаходимо і в ідеї природного права, що підтримується навіть такими емпіриками-юристами, як Ацзп, не кажучи 9 німецьких філософів права. Скрізь і завжди мається на увазі це незаперечний авторитет закону, що панує в царствах тварин і людини. Цо заходів прояснеша у свідомості людей, він набуває форми закону рівної свободи. Якщо в достовірності цього закону уб'ють нас всі можливі для людського розуму засоби пізнававши, то чи не повинні ми визнати за ним авторитет, перевершує Велюру? Якщо ми зробимо висновки із закону рівної свободи, однаково обмеженої для кожного індивіда, і перевіримо кожен із висновків індуктивно, то побачимо, що висновки ці знаходяться в повній відповідності як з панівними етичними поняттями, так і з нормами позитивного права.
І тут саме Спенсер наполягає на корінному пункті свого індивідуалізму, Він стверджувати, що сеєра свободи для кожного індивіда 1) є, по суті, його природне право, як би зневажливо не ставилися до цього терміну, через багатовікові помилки, що з'єднувалися з ним і поєднувалися в ньому.