Ми не затримуватимемося на критики цієї думки, як і на тому недоліків картезанської психологи, що вона є позбавленою переспективи і життєвого колориту. Однак нагадаємо, що при такій постановці питання, можлива людина, приналежність самому себе, а не служити лише гетевономної цілі. Нехай це погляд призводити, в кінці кінців, до якогось антропологічного соліпсизму, але в області психоломи таке математичне мислення, розвинене після Спінозою, допомогло вирвати людську особистість з-під влади реліпозного життєрозуміння. З цих пор-вона-самосвідома частинка, всесвіту входити в загальний зворот ѣілосоѣського пізнання. Нехай декартівською психолочею і теортею познантя, його ідеєю мислячої субстанції було введено абстрактне, чисто рашалістичне поняття про людську особистість. Воно імбло величезне спачене для подальшої історії політичного індивідуалізму. Виявивши ращюнальні елементи ідеї особистості, Декарть відмовився поповнити її конкретним етичним і політичним змістом. Але саме на основах, закладених великими метафізиками, етичною і політичною філософією, що випливають у сферу, вилити до доктрини великої французької революції включно, наполізти своєрідною картазанську абстрактну ідею особистості.
Що стосується етики, Лекарть представили лише нариси думок головним чином у своїй переписці.
Ращоналістіческій дуалізм не дало можливості Декарту побудувати систему етики. Отрфшив дух від тбла, Декарт
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
їжі
- 211 можу говорити лише про норми для безтілесного духу, про ідеї. Ось ці ідеї: 1) ідея досконалої істоти, яка є «істинний предмет любові», 2) ідея нашого «духу», природа якого, відмінна від тВла і «більш благородна»
наказувати нам відмовитися від тлісних речей: 8) ідея «нескінченного світу», яка відхиляє нас від самої землі, маючи нам думати, що «всі небеса створені для служіння однієї тільки землі, і що земля існує тільки для людей», 4) ідея, керована ставлячи до універсальному суспільству і до Злого мру. І про такі ідеї Декарть говорити дійсно, папоміпая. Однак, що «кожний з нас є особистість, відокремлена від інших, інтереси якої, суворо, деяким чином відмінні від іптересів залишаються.
ного мра» ') Проте таке нагадувало про інтереси звучити чимось чужим картезанському інтелектуалізму. Бо все увагу Декарта болфе зосереджується на слідуванні моральних суджій, а не моральних почуттів. Тоді, як природа людина не тільки інтелектуальна, а й емоційна.