— 202 — більш побудованим етикотеологічних конструкцій у розділах з ідеями вищого блага, та інших етичних шаблонів— свого роду етичних 140]а, ог 1). Вони йшла стопами своїх сучасників-алхіміків, у їхніх пошуках за ѣілосоѣським каменем. Тут дотик до каменю робило б усяка предмет золотим, там підігнавши всякого індивіда під етико-теологічний шаблон робило його морально досконалим. У високій мірі характерна ця нова точка зору. Моральною особистістю стає людина не через підігнання під встановлені зразки, не через введення його, як пасивного елемента, в цю або іншу систему етичних порм, а через пізніше і реалізую свою етичну сутність. Справа не в тому, що Бекон міг помилятися у своєму прагненні знайти саме таким чином моральний критерій, але на самому шляху досліджуючи, що ним застосовується (№ т. Огз., 97).
Він ставить питання: чи етична основи людської природи? Важливо що в цих основах він не бачить нічого надприродного (СР Уїзауг. Карта т.:
Він вивчати людські істоти, їх дії (№. Ого. І. 2. Согрота ш@ЛУ@ца, едепйа асбіз ригоз ш@1у14цо$ ех 1е5е її себе). Він намагається зрозуміти зв'язок між ними, відкинувши релігійну телеологію. У останньому обставин не мала нагорода Бекона перед індивідуалістичним напрямом. Вона може бути охарактеризована як швидше далечінь особистості самостійне, до певної міри, етичне, а не тільки релімозне керівництво. 'Гаке швидше мати у Бекона надзвичайно злосні передумови 2), незважаючи на недомовленість. 1) Ре Ацеш. Ес1епе. Г. УІ. С. Ш. н. 200. Ат!з0бе]ез 1рзе @15егІз уег-Из війтасафіт: песеззе езё 10іг 4е упіце @сеге, еб 9414 816, еб ех дііз оопафіг. па @е епіп {еге ше, упацет д01еш поззі, асдійтевдае ащета е1і $ 110405 еб у!аз 1спогаге. Бекон називає етику давніх словесних наук.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
«&
Ось відправний пункт. Вивчивши закопування природи, кажучи взагалі, не послаблювати і не підривати релігійного почуття. Якби релігія була в протиріччі з таким вивченням, то звідси випливало б, що Богу можливо служити і помилками. З іншого боку, відмовлятися від пізнання законів природи, чи не означало б недостатньо засвоювати себе значніше божественної сили, що відкривається саме в творіннях? (У Євангемі сказано: еггайз, пезсетез 8стрбігаз, пефіє упіцет Пе. М. От. 89) *).
Цим Бекон давав точку опори людському розуму для дослідження природи незалежно від авторитарної церковної традліші.
Людський розум, після середньовіччя, сталь перед завданням створити собі природну картину світу без допомоги релімі. Супранатуралізм середньовіччя якщо не падати, то поступово ковзати вниз перед ударами беконорського методологічного натуралізму;
Звідси з'явився прямий висновок і для етики. Моральне не шукати більшого критерію в релігійному; моральний-