досвід і винахід №. вог. 68. Людина освічена знанням в очах Бекона коштуватиме дуже високо: така людина - Бог (№. ого. Г, 129).
Царство бояє середньов'язка сміється у Бекона царством людини, царством наук, яким людина зобов'язана самому себе.
З послуханого і покірного раба церковного авторитету людська розум стає у Бекона, як у всій наступній рашоналістичної ѣілосоѣлі, аж до Канта, гордецем.
Цікаво порівняти ці погляди Бекона з поглядами Ніцше.
Воля кь влади, говорив Ніцше, йти по стез волі до істин.
"ТГ'ло очищується знанням; воно підноситься в досвідах науки; у того, хто шукати пізнання, всі інстинкти освячують; душа підноситься радіє". (.,Так казав Заратустра“: о поб'дь над собою).
крен
8, асі“
жити перешкодою людська чуттєва природа: вона дає суб'єктивні уявлення. Якщо несвідомо покластися на них, то істинного знання досягти не можна, а, отже, не можна і розраховувати на досягнення «теопіта Вош5» тобто мети, що ставиться наук англійським мислителем. Ось чому Бекон з таким тщанем описав 140] а з і 140] а зресіз.
Критика гноселогічного суб'єктивізму не коштувати у Бекона в протиріччі з тим значешем, яким характеризується його методологічна філософля для нашої теми. Бекон усувати лише крайнощі емпіризму, і мати її найменшого сумніву, що звільнити розум від словесних авторитетів було таким самим завданням Бекона, як і Декарта '). З розрішенням її, настає нова ера і в розробці етичних і політичних проблем.
У середньовфової філософії тілесна природа людини, порівняно з духовною, розглядалася, як груба матерія, як початок зла, як сила інерші. Воля чоловіка, схильна до афектів, здавалася збоченою і гріховною. Ідеал поведешя полягав у підпорядкуванні її віл божественної, іншими словами, віл церкви тобто духовенству. Тому було цілком слушним, що право і держава — результати гріховної людської волі, повинні безперервно перебувати під контролем понтифікату — представника вищої волі. Будь-яка форма земного гуртожитку, у кращому випадку, уявлялася родом людського поневіряння
1) Як відомо Французеку мислителі 18 візка Вольпей, Кабаніс, Сієєс та ін вважали себе послідовниками Фр. Бекона. Але з цього приводу Іп. Тен (Гез омотез ае 1а& Егапеє сошбетрогалте у. Г. с. П. $ Ш), зауважує: «Ім'я зовсім інший відправний пункт в порівнянні з послідовниками Декарта, вони користуються тим же самим методом; досвід“.