Попередники колоніста Роджера пуритани та праве крило індепендентів — «джентльмени» теоретично проголосили свободу свісті та культу. У релігійних поглядах, самі стояли на принципі релігійного індивідуалізму, а Кромвель значною мірою навіть здійснював названу свободу, на самому ж дБлБ вони виявляли іноді велику нетерпимість. Відомо, що пуритани не дозволили перекласти корану на анпійсюай мову, стеіняли іудейське віеросповідане, але проти атеїзму повставали той же Кромвель, а потім і батько сучасного конститушоналізму Джон Локк. (левеллеров) є першим зародком добре вивченого вчення французьких письменників ХУШ вЪка, Руссо в тому числі, про права, що передують за часом і перевищують гідно всякого роду позитивний закон.
Вегпзей. (Сезе'є ез ЗосіаЙзі8) називати «аотетете е реорії» попередником «громадського договору», З цим же сенс про памелетах і д'ятельності колоніста індепендента 122; Вільямса творити Еллінек (Егк!&гате е{с.) та ін.
т) Післядвіти між ними відбулися незгоди з питань обґрунтування своїх теорій. Коттон зробивши прихильником переважання теократичного початку. Вільям-Світського в політик.
2) Про що збереглися свідчення його сучасників, навіть із нерозташованих щодо нього. (Див. Карлейль: Речі та листи Кромвеля).
Перші шонери нового світу, самі покинувши старий з-за релімозних чвар, перш за все визнали невід'ємним і недоторканним право релігійної совзсти і зовнішнього її проявлення до такої міри, що атеїзм був поставлений їм у покарання і вперше введений.
Державна доктрина індепевдентизму ґрунтується на визнанні народу джерелом і верховним носієм влади. Це ясно і виразно висловлено в одній з брошур Роджера Вільямса: «Виспий джерело і основа «громадянської влади» полягає в народі; його треба розуміти під «громадянської владою» відмінність від встановлених урядів. Якщо це так, якщо народ може встановлювати таку форму правління, яка представляється йому найбільше відповідної його суспільному ладу, то, очевидно, що утворювана ним, таким чином, форма правління має не більше влади і зберігати її не довше, ніж наскільки довіряти її уряду злагоді і довільніше народу». Нижче ми побачимо, що розрішаючи важке питання державного права про суверенітет, ремонстрант Гуго Грошей по суті наближається до теорії Вільямса, коли спільними носіями суверенітету робить також народ. Але Гуго Грош — яким чином революціонер у реліті і багато за те потерпілий, мало не страчений, далеко не може бути прирахований до прихильників народовладдя. Він поступався лише духу часу, в який Європа була повенена опозищенной літературою, а Голланмя була як би її всерной друкарнею.