Громадянинь житиме двояким життям: як член суверенітету і як приватна особа. Зрозуміло різниця з античною точкою дарма, що розчиняла сферу приватної свободи в політичній. Ідея громадянина, тобто члена держави лежала там виключно на володінні свободою політичною. І там були політичні партші; але понятті суспільного, громадянського життя залишалося їм чужим. Та воно не знаходило коренів у житті, оскільки за винятком деяких ѣілосоѣських шкіл, життєві інтереси громадян античної держави були органічно пов'язані з політичною свободою і практичним здійсненням суверенітету.
Монтеск'є відокремити цілу сферу життя громадян, регульовану цивільними законами, яка, на його думку, лежить на відношенні свободи до особистості громадянина, а не до держави. Монтеск'є занадто односторонньо зрозумів т юридичні норми, які регламентують відносини останньої категорії. Він каже, напр., у 12-0й книжках про образи величності, розкрити змов (злочинність політичного характеру), говорити, що покладено печатку важкфе всього в деспотичних державах. Про сатиричні твори він виявляється дуже характерно. «У деспотичних державах, де пригніченість з одного боку, а з іншого невжество не дають ні бажання, ні здатності займатися. ними».
Ці норми укладають ст. Себ «свободу по відношенню до громадянина», але з іншого боку і по відношенню до держ-
- 339 дарство, про що Монтеск'є не робить теоретичних узагальнений, але цей зв'язок спостерігається і їм.
Бо ясно, що з розлишем образу правління пов'язана більша чи менша міра такої свободи. «Оскільки в республік інших зол, на які скаржаться люди, виступати на вигляд менфе і не так настирливо, причому закони говорять про них, мабуть, всього болфа, а виконавці законів - всього менЪфе, то свободу зазвичай ототожнюють з республіками, виключаючи її з монарх».
Можна бачити, що індивідуалізм Монтеск'є спочиває лише на протиставлення свободи індивіда абсолютизму, якому він протиставляти помірковане правління, гол тільки за його думкою і знаходиться політична свобода, яка гарантується розділенням влади, але не на протилежності індивіда державі; (треба помітити однак, що поняття в панівній доктрині про держави в цю епоху (після середньовіччя) майже зливалася з поняттям про абсолютне держав?).
Вирішення проблеми політичного індивідуалізму (в теоретичному формулюванні якого, як ми побачимо, він менш радикальний, ніж Руссо) відбувається не через обмеженість прав держави, а через обмеження прав носіїв влади. Він говорити: «С'єзе іпе ехретепсе еегпеПе дає фоіє Пошише да а Чи ропуош езе ротеб А еі аБізег її уа ]лазащ’А се диъИ фтоцуе 4ез ШиЦез». Вихід звідси для свободи індивіда один 'раг 1а @ 15роз оп 4ез звозез 1е ропуой агг@е 1е роцуош».