безглуздо було б припустити, що індивід ставати гнобителем самого себе, бо індивідуальна воля частина загальної волі. Я можу помилятися щодо того, що корисно чи шкідливо моїм свободам, але спільна воля завжди має рацію, як і слідство цієї волі—закон. Переконане, яке зумів навіяти Руссо про те, що закон є результатом волі будь-якого індивіда, переконання, до якого він привів своєю блискучою далекткою, абсолютно заступило суперечності, укладаючись у Сотигаї 06а, напр., у вигляді присяги догматам і природної релі. І тут протиріччя може бути згладжено, якщо стати на точку зору Руссо і визнати, що відступник такою релімі є абсолютно непридатний елемент споруджуваної політичної споруди. Такий відступник не буде навіть у змозі виконати умови суспільного договору і т.д. (Тут виявилося, ймовірно, віяни кальвіністської Женеви). Розглядаючи систему Руссо, тепер легко побачити у ній її недоліки. Але справа історика також і в розпізнанні її реальних елементів для створення відомої доктрини. А такий позитивний результат безсумнівно є: принцип уста новлень твердо: весь політичний індивід брати участь у творчості закону, будучи частиною народу, таким чином встановлюється і послідовно визнається право громадянина не тільки в законодавств але в усьому обсяг влади і при тому не через представників. Інакше кажучи, суверенітет ґрунтується на основ особистого права Г). Це було механічне і рашоналістичне пояснення законотворення, але Руссо — політичний догматикт. І саме такого догматизму було величезне.
Як буде реагувати на нас такий закон, — результат з'єднання наших індивідуальних свобод, це інший
1) Цю теорію згоди і засвоїв Робесп'єр, коли казав, що суверевітет перебуває у всіх індивідуумах народу.
- 353 питання. Але навіяти людину, що його політична доля залежить також і від нього, що його політичне середовище - є асощашя і асошаща добровільна, хоча б вона вела і до добровільних обмежень, - необхідність яких усвідомлена, - що закон є результатом волі цієї асощащі, що пояснюється так просто і природно, що представник влади занедбане згори, — це означало закласти принципову основу теорія демократичної доктрини '), де індивід є логічний раз, і держава розфегіяв.
Нехай теорля Руссо приводила у деяких пунктах до Гоббізму. Але це — ґобізм, який в жодний з моментів розвитку не викривати в індивіда усвідомлення про його співпропозиційну волю в держав. І така свідомість була дорогою, була чарівною для політичних рабів.